Все що ти зібрав кому буде?

У одному мальовничому куточку України, в той час як рослинки приймали ранкові сонячні ванни одна старенька сива людина йшла до лісу, щоб назбирати собі щось до обіду. Ранкове повітря було неймовірним, старенький вдихав за трьох, але навряд він це помічав, для сільської людини такий ранок не в диковинку. Та й по сільській дорозі він йшов вже не в перше, знав тут кожну ямку. Вийшов на лісову стежку, аж раптом, сталося щось для нього зовсім неочікуване.

- Вік живи вік учись, – сказав старенький дивуючись побаченому. Перед ним зручно влаштувався шлагбаум.

Охоронець якого він не одразу помітив загрозливо сказав:

- Стояти! Куди йдеш?!

Старенький занімів, такого побачити він не чекав, а такого почути тим більше. Охоронець побачив, що старенький заціпенів і продовжив:

- Прохід сюди заборонено, це приватна власність.

- Що це таке? – нічого не розуміючи, розводячи руками питає старенький, – Як це, ліс може бути приватною власністю? Хто ж то такий багатий, що Україну купив?

- Не Україну, старий дурню, а оцю територію лісу! – охоронець показав кругом рукою, – Все це купив Натягайголова, може чув за такого, із самої столиці.

- А, второпав, тож на Україну в нього грошей бракувало? – з посмішкою сказав старенький, – А нам для чого тут такого жебрака, ми й самі не багаті?

- Ти йди, йди дорогою, бо ще двину, не подивлюся що ти старий! – сказав охоронець озираючись, чи ніхто не бачить як у його присутності над хазяїном сміються.

…

Цього дня, обід для старенького був незвичним, він нічого не приніс собі з лісу. Посидів трохи дома, їсти саму бульбу зовсім не хотілося, й вирішив піти до магазину, випити по чарці з друзями.

А біля магазину люди обговорювали тільки одну тему, як це Натягайголова ліс купив?

- А що кажуть, для чого Натягайголова купив собі ліс?

- Кажуть, що тут найбільш родючі міста на різні ягоди, а він їх дуже любить свіжі їсти, щойно зірвані, а ще любить сам їх збирати. Щоб він вже ними вдавився!

Тим часом у лісовій дачі Натягайголови тиша і благодать. Чути тільки як вітер поспішає прослизнути поміж вкритих листочками гілочок, як птахи один перед одним вихваляються своїм голоском, як хтось ритмічно б’є долонею по столу. Дійсно, хто ж це б’є? Цим питанням задається охоронець Славік, йде на звук, виходить на терасу і бачить, що це Натягайголова вдавився смачною ягодою і рукою кличе на допомогу. Спритним рухом він б’є по спині, Натягайголова розуміє, що щойно він був на волосину від смерті.

- Піди в бухгалтерію там тобі премію дадуть, – кашляючи стиха сказав Натягайголова.

Задоволений охоронець пішов, розуміючи, що щойно врятував хазяїну життя, чим неодмінно змінив хід світової історії.

 Натягайголові, як і його охоронцям, життя здавалося прекрасним. Донька лікується в кращій психлікарні Європи, син також на лікуванні, вже не приймає наркотики. Не життя, а казка, подумав Натягайголова. Але не все так було прекрасно попереду. Він не знав, що на небесах його вже зважили, та визнали легким, неважливим, пустим для життя.

…

Виклик священику прийшов вночі, на вулиці вже чекав позашляховик замовника. Поїхали до лісу на дачу Натягайголови. Невже, подумав священик, невже щось сталося з такими великими людьми?

Приїхали на місце, родичі повідомили що Натягайголова у важкому стані і можливо цю ніч не переживе. Зайшли до кімнати де лежало тіло в якому ще теплилася душа.

- Все що ти зібрав кому буде? – сумно спитав Ангел, помітивши що душа вже може його чути.

- Дітям, – стиха, ледь чутно, із значним зусиллям відповів Натягайголова.

- Яким дітям? – спитав Ангел розуміючи суть справи.

І дійсно, – подумав Натягайголова, – Яким дітям? Донька психічнохвора, після третього аборту вже не може мати дітей, син наркоман, знищив наркотиками свої нирки, тепер сидить на апараті поки знайдемо йому донора. Жити каже не хоче, бо тепер у нього нема ні «кайфу», ні здоров’я.

- Кому ж я збирав все це багатство? – сказав Натягайголова.

- Я скажу тобі кому, – зізвався темний дух, – Пороку! – дещо помовчавши продовжив, – Тепер ти наш, ти на нас схожий бо жив ти як біс серед людей. Оббирав, багатів, обдурював, все тільки собі, собі, собі. Темна душа має піти з темним духом.

Над тілом схилився священик завершивши всі приготування для передсмертного причастя, спитав:

- Чи каєшся ти в своїх гріхах? – але помираючий його не чув.

- Ні, я каюся, я все життя хотів перед смертю покаятися! – викрикнув Натягайголова, відповідаючи на слова темного духа.

- Дурню, ти хоч знаєш що таке покаяння? Ти ж за все життя так і не покаявся! – заперечив темний дух.

- Мовчи, – владно звернувся до духа Ангел, – слово вже було сказане, він кається в своїх гріхах!

- Залиши його, – раптом почулося від Бога, – він такий же темний як і цей дух. Нехай його забирає.

- Володарю, – звернувся Ангел, – але ж ця душа щойно причастилася твоїх Тіла й Крові?

- Тільки тілом прийняте причастя, – відповів Бог, – а душа так і не прийняла Мене. Якщо я залишу його жити, то він швидко забуде цей урок смерті і почне грішити як і грішив, долучаючи до посмертного покарання нове. Залиши його, він такий же темний як і цей дух. Нехай його забирає.