Все, що є, було і буде
Початок з середини
- Обіцяла ж більше не робити собі боляче. Зіжми тричі долоню в кулак і я прийду. Тобі стане спокійніше.
- Людина в будь-якому випадку мусить зробити собі боляче, щоб стало легше. Парадоксально, але таке життя. Питання лише в способах реалізації.
- По-твоєму, дрябати і кусати руки - найкраща з ідей?
- Принаймні, не настільки це вже й жахливо. Я ж не ріжу їх, та і ...
На декілька десятків секунд задумалась, сльози ненадовго забули про намір зрадницьки з'явитися на втомлених від мовчання очах.
- Та і заплакати не можу, і сказати. Знаєш, в чому головна проблема? Що все добре. Важко змусити постійно відчувати себе так, як було б доречно. Але й жалітися нема, на що. То яка в цьому випадку найкраща?
- Зіжми тричі долоню в кулак і я прийду, - повторив Макс незмінно спокійним голосом, власне, як і завжди.
Це і справді було найкращим варіантом, безпрограшним. Принаймні, все що вона могла б програти - себе. Велика втрата? В порівнянні, найменша з можливого.
Стиснула. Ще за кілька хвилин до. Та він і так прийшов би.
- Поговоримо? - запитав Макс.
- Помовчимо. Все, що сьогодні потрібно було, вже сказано.
Вечір. В кімнаті увімкнене світло. Якщо вітер заглядатиме знадвору у вікно, то побачить у вітальні (?) лише дівчину. Байдуже, хто вона. Але куди дивиться і з ким розмовляє?
Відредаговано: 16.07.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
