Розділ 50. Повернення з новими мріями

Розділ 50. Повернення з новими мріями

Ранок останнього дня в Карпатах був туманним, ніби гори не хотіли відпускати їх. Чи то в передчутті нових пригод, ні тіло, ні душа не хотіли повертатися. Міра пакувала речі, дивлячись, як Мія грається з дерев’яною іграшкою — маленьким ведмедем, якого подарувала Ганна. Повітря пахло дощем, що наближався, а струмок дзюрчав голосніше, ніби прощаючись. Роман завантажував мікроавтобус, його рухи були впевненими, але в очах світилася туга. Це був найпрекрасніший відпочинок, який залишиться в їхній пам’яті надовго.

— Мамо, ми ще приїдемо? — запитала Мія, тримаючи ведмедя в руках. Її голос був сумним, але сповненим надії.

— Обов’язково, сонечко. І наступного разу візьмемо з собою дядю Геру та компанію — влаштуємо незабутню пригоду, — відповіла Міра, обіймаючи доньку. Мія розсміялася, уявляючи, як Гера танцюватиме в гуцульському костюмі.

Дорога назад до Дніпра була довгою, але сповненою розмов. Вони зупинялися в маленьких селах, купували сир і мед у місцевих, фотографувалися біля водоспадів. Мія співала пісні, навчені від гуцулів, а Роман жартував, прикидаючись, що заблукав, щоб подовжити подорож. Міра дивилася на них і думала: «Це і є щастя — прості моменти разом. Безцінне щастя, яке не купити за гроші та яке легко втратити.»

Коли вони в’їхали в Дніпро, місто зустріло їх гамором вулиць і блиском річки. Будинок на пагорбі здавався ще затишнішим після подорожі в гори. Мія одразу побігла до своєї кімнати, показуючи ведмедя іграшкам, а Міра з Романом сіли на терасі, дивлячись на Дніпро, що плив унизу.

— Ми повернулися, але щось змінилося, — сказала Міра, стискаючи руку Романа. — Я готова до нових кроків.

Роман кивнув, його очі сяяли.

— Я теж. Повен сил та натхнення.

Мія вибігла на терасу, тримаючи малюнок: гори, багаття і їх троє разом.

— Це наш відпочинок! — сказала вона. Міра обійняла її, а Роман додав:

— І наш майбутній відпочинок. Думаю, запланувати відпочинок на найближче свято. Як вам така ідея?

— Так! Так! — весело кричала Мія, підстрибуючи.

Коли Мія заснула, Міра тихо підійшла до Романа, що працював у кабінеті.

— Мені треба сказати тобі дещо важливе.

— Так, люба, говори. Я майже закінчив.

— Я вирішила, що хочу змінити роботу. Я хочу більше бувати вдома з тобою та Мією. Я хочу бути щасливою.

Роман важко зітхнув, потер очі та сказав:

— Здається, ти над цим довго думала. Ти впевнена? Може, мені варто більше бувати вдома…

— Ні, — раптом перебила Міра. — Ти робиш навіть більше, ніж достатньо. Я знаю, що я можу впоратися з роботою. Але хочу бути щасливою разом з вами. Якщо не зараз, то потім буде пізно, — тихим голосом і з посмішкою сказала Міра.

Ніч була темна, хоч око виткни. Але десь у Дніпрі зародилася нова мрія, яскрава та тепла. Дніпро, як завжди, жив своїм річковим життям, вітер шумів, наганяючи думки в голову. Пахло новим життям та спокоєм.