Розділ 47. Сімейна подорож до Карпат

Розділ 47. Сімейна подорож до Карпат

Карпати зустріли їх подихом свіжого гірського повітря, просякнутого ароматом хвої та диких трав. Міра висунулась із вікна мікроавтобуса, вдихаючи глибоко, ніби прагнула ввібрати весь цей нектар. Гори здіймалися навколо, наче велетенські охоронці: вершини, укриті хмарами, виблискували смарагдовими лісами, де сосни шепотіли таємниці вітру, а внизу дзюрчали кришталево чисті потоки, мов срібні стрічки під променями сонця. Небо було бездоганно блакитним, із пухнастими хмарами, що пливли повільно, наче кораблі в безмежному океані. Це був ідеальний початок їхнього сімейного відпочинку — першого за довгий час, коли робота, школа й повсякденні турботи залишилися десь далеко, за гірськими перевалами. Ця подорож обіцяла не просто відпочинок, а справжнє перезавантаження, як любив казати Роман.

Мія, затиснута між Мірою та Романом на задньому сидінні, не могла всидіти на місці. Її зелені очі сяяли від захвату, а маленькі ручки тремтіли від нетерпіння.

— Мамо, дивися, там олені! Ні, це дерева, але вони як живі! — вигукувала вона, показуючи на химерні силуети сосен, що нагадували казкових істот.

Роман сміявся, обіймаючи її за плечі.

— Міє, ти наша маленька дослідниця. Давай знайдемо справжнього оленя, гаразд? — підморгував він, і Мія заливалася дзвінким сміхом, що перекривав гудіння двигуна. Її радість була такою заразливою, що Міра з Романом не могли стримати посмішок. Мія бігала по мікроавтобусу, визираючи у вікна, і стрибала від захвату, коли побачила водоспад, що спадав зі скелі, розсипаючи веселку в краплях води. Вона верещала від радості, коли Роман обіцяв їй “секретну пригоду”. Після всіх шкільних випробувань і тріумфу з проєктом про вишиванки, Мія нарешті виглядала безтурботною, як і має бути шестирічна дівчинка.

Вони оселилися в затишній гуцульській хатині біля гірського струмка. Дерев’яні стіни пахли смолою, а камін потріскував, наповнюючи оселю теплом і затишком. Вечірнє сонце забарвлювало все в золотаві тони, і Міра, стоячи на ганку, відчула, як напруга останніх місяців спадає з плечей. Роман підійшов ззаду, обійняв її за талію й прошепотів:

— Ти виглядаєш так, ніби створена для цих гір. Твоє волосся — мов вогонь на тлі цього зеленого раю.

Міра розсміялася, повернувшись до нього, і легенько штовхнула в плече.

— Ой, Романе, ти знову фліртуєш? Я думала, після стількох років ти вже забув, як це робиться.

Він усміхнувся тією лукавою посмішкою, що колись полонила її серце в офісі “BrandVibe”, і притягнув її ближче.

— Забув? З тобою — ніколи. Цей відпочинок творить дива: я відчуваю себе, як на нашому першому побаченні. Тільки тепер із маленькою принцесою, яка краде весь наш час.

Вони поцілувалися — легко й ніжно, ніби час повернувся назад, а гори навколо тихо схвалювали. Без офісів і дедлайнів вони знову були просто закоханою парою, яка жартувала й обмінювалася ніжними дотиками, наче підлітки. Міра подумала, як далеко вони зайшли від тих днів у Дніпрі, коли все починалося з випадкових зустрічей і поглядів.

Наступного дня вони вирушили на прогулянку гірськими стежками, де природа розкривалася в усій своїй красі. Ліс дихав життям: птахи співали хором, бджоли гуділи над квітами, а під ногами хрустів м’який мох, наче килим. Мія бігала попереду, збираючи шишки й квіти, її сміх лунав, мов мелодія, що зливалася з шумом вітру.

— Тату, лови! — кричала вона, кидаючи йому букетик гірських трав. Роман ловив, прикидаючись, що це найцінніший скарб. Міра фотографувала їх, сміючись:

— Ви двоє — як дві краплі води. Міє, ти така ж непосидюча, як тато в молодості!

Дитяча радість Мії була безмежною: вона плескала в крижаній воді потоку, реготала, коли бризки летіли в обличчя, і танцювала на галявині, кружляючи з розпростертими руками, ніби намагаючись обійняти весь світ.

— Це найкращий день у житті! — вигукувала вона, і її дзвінкий сміх відлунював від гір, роблячи все навколо яскравішим. Міра згадувала, як Мія сумувала в школі через дражнилки Софії, і її серце сповнювалося теплом — тепер донька сяяла, мов зірочка.

Під час прогулянки вони натрапили на маленьке гуцульське село, де саме святкували Івана Купала. Місцеві радо запросили подорожніх приєднатися. Міра, Роман і Мія опинилися в центрі дійства: навколо палахкотіло багаття, а дівчата плели вінки з польових квітів і трав, співаючи старовинні пісні. Старенька гуцулка з теплими очима підійшла до Мії й подарувала їй маленький вінок.
— Це для щастя, маленька. Пусти його по річці — і твоя мрія збудеться, — сказала вона, усміхаючись.

Мія, сповнена захвату, плела свій вінок разом із Мірою, а Роман допомагав, жартуючи:

— Якщо мій вінок попливе швидше, ти мені винна поцілунок.

Міра підморгнула:

— А якщо мій — ти миєш посуд цілий тиждень.

Вони дізналися про традицію стрибати через багаття для очищення душі. Роман узяв Міру за руку, і вони перестрибнули разом, сміючись, як діти, а Мія плескала в долоні. Ще однією несподіванкою став майстер-клас із гри на трембіті — довгій дерев’яній трубі, якою пастухи скликали один одного в горах. Роман спробував дути в неї, видаючи кумедні звуки, схожі на рев ведмедя, і Мія реготала до сліз.

— Тату, ти як дракон! — кричала вона, а Міра, обіймаючи Романа, шепотіла: