Розділ 44. Екскурсія до пані Марії

Розділ 44. Екскурсія до пані Марії

Сонячний ранок суботи обіцяв пригоди. Дніпро виблискував під променями, ніби підморгуючи Мірі, яка стояла біля шкільного подвір’я, тримаючи кошик із нитками, голками та клаптиками тканини. Роман, організатор сьогоднішньої поїздки, перевіряв мікроавтобус, який мав везти дітей до села до пані Марії. Його Toyota Corolla залишилася на парковці — для такої кількості галасливих школярів потрібен був просторіший транспорт. Гера, як завжди, додавав хаосу, жонглюючи трьома яблуками, які він "позичив" із учительської.

— Діти, хто хоче стати чарівником вишиванок? — гукнув він, і одне яблуко впало прямо на ногу пані Наталі, учительки. — Ой, вибачте, це я тренуюся для цирку! Називайте мене Гера-Яблуко-Жонглер!

Діти зареготали, а пані Наталя закотила очі, але посміхнулася.

— Гера, якщо ще одне яблуко впаде, ти їх усі з’їси! — сказала вона, поправляючи окуляри.

Мія трималася за руку Міри, її зелені очі блищали від хвилювання. Екскурсія до пані Марії була її ідеєю, яку Міра підтримала, домовившись зі школою. Мія боялася, що Софія, її однокласниця, знову пирхатиме, але вона міцніше стиснула мамину долоню.

— Мамо, а якщо їм не сподобається? — шепотіла Мія, хвилюючись.

— Сонечко, хіба є діти, яким не подобаються поїздки? — відповіла Міра, поправляючи її вишиванку з ромашками. — І Гера не дасть їм нудьгувати.

Роман, закінчивши перевірку автобуса, підійшов до них.

— Усе готово, — сказав він, усміхаючись. — Міє, ти головна зірка сьогодні. Готова?

Вона кивнула, надихаючись упевненістю батьків.

У селі пані Марія зустріла їх біля своєї хати, що пахла травами й воском. Її вишиванка з давніми візерунками сяяла на сонці, а сива коса гойдалася, коли вона обіймала Мію.

— Ласкаво просимо, мої маленькі майстри! — сказала вона, запрошуючи дітей до двору, де стояв довгий стіл із тканинами й нитками.

Гера одразу взявся до свого.

— Діти, знаєте, чому вишиванки круті? Бо це як малювати веселку, тільки голкою! — Він схопив голку і прикинувся, ніби шиє собі рукав. — Ой, здається, я пришшив себе до столу! Рятуйте, я тепер вишиванковий монстр!

Діти вибухнули сміхом, навіть Софія не втрималася. Пані Марія почала розповідь.

— Кожен візерунок — це історія, — сказала вона, показуючи стару вишиванку. — Моя прабабуся вишивала її, коли ховалася від біди. Кожен хрестик — це любов. Спробуйте самі.

Міра з Романом допомагали дітям, а Гера бігав між столами, кидаючи жарти.

— Софія, твій стібок схожий на мої танці після третьої кави! — гукнув він, і Софія, замість того щоб образитися, засміялася й показала язика.

Мія сіла поруч із Софією, яка спочатку трималася осторонь.

— Диви, це легко, — сказала Мія, показуючи, як робити ромашку. — Це як малювати квіти для мами.

Софія спробувала, але її стібок вийшов кривим. Мія не засміялася, а тихо додала:

— У мене теж спочатку так було. Давай разом?

До кінця майстер-класу двір гудів від сміху й розмов. Діти хвалилися своїми роботами, а Софія підбігла до Мії.

— Міє, твоя вишиванка найгарніша! Вибач, що я дражнилася. Навчиш мене ще?

Мія всміхнулася, і Міра відчула тепло в грудях і спокій. Роман обійняв її, шепочучи:

— Наша донька — чарівниця, як і ти.

Того вечора, коли автобус повіз дітей назад до Дніпра, Гера влаштував імпровізовану "дискотеку" в салоні, танцюючи під вигаданий ритм.

— Я — король вишиванок! Хто зі мною? — гукнув він, і діти закричали від захвату.

Міра дивилася на Мію, яка сміялася поруч із Софією. Поки автобус розвозив усіх дітей по домівках, було вже пізно. Мія заснула прямо на руках мами. Це було дуже мило. Роман відніс втомлену дитину до ліжка, намагаючись не розбудити її. Поки Роман укладав Мію спати, Міра приготувала дві чашки м’ятного чаю і чекала на чоловіка на терасі. Дніпро виблискував під місяцем, вітер ніжно обвивав тіло Міри і шепотів на вухо. Роман тихо підійшов, обіймаючи дружину ззаду.

— Ми сьогодні молодці. Справжня команда! — прошепотів на вухо Міри Роман, стискаючи її в обіймах.

— Так, ми впоралися. Мені б хотілося частіше бути разом із вами. Сьогодні у Мії очі виблискували щастям, — шепотіла Міра, згадуючи день, що добігав кінця.