Розділ 39. Мія і традиції

Розділ 39. Мія і традиції

Мія, якій уже виповнилося два з половиною роки, сиділа в хаті пані Марії, тримаючи нитки. З кожним роком стосунки між пані Марією та Мірою ставали дедалі міцнішими. Мабуть, правду кажуть, що негаразди в житті зближують. Інколи Мірі здавалося, що в неї з’явилася не те щоб друга мама, а радше рідна тітка. Щоразу, коли життя підкидало нові випробування, Міра могла приїхати в село до пані Марії, щоб зарядитися енергією. Пані Марія любила Мію, як рідну онучку.

Зелені очі Мії блищали цікавістю, коли досвідчена майстриня показувала їй, як робити перший стібок.

— Міє, це як малювати на тканині, — сказала пані Марія, поправляючи її маленькі пальчики. — Кожен візерунок — це казка.

Міра, сидячи поруч, відчувала, як серце сповнюється ніжністю. Мія росла так швидко, і кожен її крок — від перших слів до цього стібка — здавався дивом. Але водночас Міра відчувала тугу: її дівчинка вже не була тією крихіткою, яка засинала, тримаючи іграшковий кораблик. Вона тривожилася, думаючи, що далі Мія ростиме дедалі швидше. З кожним днем час минав швидше.

— Мамо, дивися, я зробила! — гукнула Мія, показуючи кривий стібок у вигляді зірки.

Міра розсміялася, обіймаючи її.

— Ти моя майстриня, — сказала вона, цілуючи її в чоло й вдихаючи такий знайомий та любий запах.

Того вечора Мія подарувала Мірі браслет із червоних і білих ниток.

— Це щоб ти завжди була зі мною, — сказала вона, і її голос був як маленький дзвін.

Міра відчула, як сльози навертаються на очі. Вона пригорнула Мію. Вона пообіцяла собі проводити більше часу з донькою, навіть якщо проєкти забирають усі сили. І картала себе, що вкотре обіцяє проводити більше часу з найріднішими, а вир подій її знову затягував в роботу.