Розділ 37. Повернення до Дніпра

Розділ 37. Повернення до Дніпра

Дніпро плив спокійно, відбиваючи золоте сонце, коли Міра ступила на Монастирський острів. Роман влаштував сюрприз: пікнік із друзями — Анною, Герою, Сонею, пані Марією і навіть її батьками, Василем і Софією. Мія бігала по траві у вишиванці, яку подарувала пані Марія, і сміялася, ганяючись за метеликом. Міра відчула, як туга за домом, що гнітила її в Нью-Йорку, розчиняється. За кордоном усе здавалося чужим, сумним і холодним. Скільки б не чарувала краса іншої країни, дім завжди залишається домом.

— Мамо! — гукнула Мія, кидаючись їй в обійми. Міра підхопила її, цілуючи в кучеряву голівку. На очі підступили сльози. Щоразу після довгої розлуки Міра запевняла себе, що це востаннє. Бо щоразу розлучатися з донечкою ставало дедалі важче. Роман стояв поруч, тримаючи кошик із пирогами від Софії. Його очі сяяли теплом. Погляд був впевненим та щасливим.

— Вітаю, наша зірко, — сказав він, обіймаючи її. — Ти розірвала Нью-Йорк. Ми пишаємося тобою.

Міра всміхнулася, але її очі були серйозними. За столом, коли Анна розливала узвар, а Гера розповідав черговий анекдот про русалку, вона, глибоко вдихнувши, розповіла про пропозицію з Америки. Усі замовкли. Здавалося, що навіть чути, як качки гребуть по Дніпру.

— Переїхати? — перепитала Анна, відставляючи келих. — Міро, це ж мрія! Але… Мія, Роман…

— Я знаю, — тихо сказала Міра, дивлячись на річку. — Я не хочу втрачати дім.

Роман стиснув її руку. Вона відчула, як тепло наповнює її зсередини. Вона ні на мить не сумнівалася, що Роман підтримає, що друзі зроблять усе можливе, і що навіть донечка радітиме, аби бути з мамою і татом.

— Міро, ми можемо спробувати. Я хочу, щоб ти була щаслива. Що ти відчуваєш?

Вона подивилася на Мію, яка малювала крейдою на асфальті, на пані Марію, яка розповідала Софії про нові візерунки, на Дніпро, що плив поруч. І сказала:

— Я хочу, щоб ми вирішили разом. Ти, я, Мія — ти ж пам’ятаєш, ми команда.

Тієї ночі, коли друзі розійшлися, Роман подарував Мірі кулон із маленьким тризубом і символом Дніпра — крихітною Кулею бажань. Це додало їй впевненості, що вона думає саме про той вибір, який потрібен.

— Куди б ми не поїхали, наш дім — це ми, — сказав він, цілуючи її.

Міра пригорнулася до нього, відчуваючи, як річка заспокоює її серце. Вона знала, що рішення буде непростим, але разом вони впораються.