Розділ 34. Зустріч у селі

Сонце пестило поля біля села пані Марії, коли приїхали клієнти з Америки. Міра нервувала, але її вогняне волосся горіло на сонці, ніби знак упевненості. Щоб трохи розрядити обстановку, Міра запропонувала приготувати борщ і вареники з сиром для гостей. Після короткої екскурсії селом і смачного обіду перейшли до презентації.

Міра презентувала нове відео: гуцульські килими, вишиванки, діти, що сміються в травах, і Дніпро, що пливе під небом. Зоряна, стоячи поруч, виглядала спокійнішою, ніж зазвичай. Все пройшло чудово.
— Міро, я помилялася, — тихо сказала вона після презентації. — Твоя ідея сильніша. Давай працювати разом?
Міра здивувалася, але побачила щирість в очах Зоряни. Зоряна злегка стиснула її руку, ніби підтверджуючи слова. Міра кивнула і додала:
— Тільки за умови, що ми зберігаємо душу.

Клієнти аплодували, а один із них, літній чоловік із Техасу, сказав:
— Це не просто одяг. Це історія. Ми хочемо цього.

Аліна, відчуваючи, що програла, тихо пішла, залишивши лише повідомлення: “Удачі, Міро”. Соня, стоячи поруч, підморгнула:
— Сказала б “до побачення”, але вона не повернеться. Твоя ідея з обідом — просто супер. Не знаю, як презентація, але останній вареник був точно найсмачнішим!

Того вечора пані Марія подарувала Мірі вишиванку для Мії з візерунком “захист сім’ї”, де кожен стібок ніс тепло і силу предків. Міра обійняла її, відчуваючи, як тепло старої майстрині зігріває її душу. Вона дивилася на Дніпро, що плив за селом, і думала: “Це тільки початок”. Але серце все ще було неспокійним — вона сумувала за донечкою. Почуття провини перед Мією не зникало. Міра знала, що мала б бути зараз із нею, і кожен сміх дітей на відео болем відлунював у її серці.