Розділ 32. Мія і садок

Розділ 32. Мія і садок

Дніпро виблискував під сонцем, коли Анна припаркувала свій яскраво-червоний Fiat біля дитячого садка. Мія, у вишиванці з ромашковим візерунком, сиділа на гойдалці, але її личко було похмурим. Вихователька, пані Оксана, підійшла до Анни, поправляючи окуляри.

— Анно, Мія сьогодні відмовилася їсти і гратися. Каже, хоче до мами. Може, поговоріть із Романом?

Анна кивнула, відчуваючи укол провини. Вона обіцяла Мірі доглянути за Мією, але її власний бізнес — салон краси, який вона відкрила пів року тому, — забирав весь час. Вона взяла Мію за руку і повела до парку Глоби, де Гера чекав із кульками і дурнуватими жартами.

— Мія, диви, я — пірат Дніпра! — гукнув Гера, надягаючи на голову паперову шапку. Він почав розповідати історію про капітана, який шукав скарб у річці, і Мія нарешті всміхнулася, але її очі залишалися сумними.

— Хочу маму, — тихо сказала вона, тримаючи іграшковий кораблик.

Анна зітхнула і зателефонувала Мірі.

— Вона сумує, Міро, — сказала Анна, дивлячись, як Гера ганяється за Мією, прикидаючись монстром. — Але ми тримаємо фронт. Може, приїдеш на вихідні?

Міра, сидячи в київській квартирі, відчула, як серце стискається. Вона пообіцяла приїхати, але знала, що проєкт не відпускає. Вона попросила батьків, Василя і Софію, приїхати до Дніпра, щоб доглянути за Мією. Мама Софія, почувши її голос, одразу сказала:

— Міро, не рви собі душу. Ми приїдемо. А ти там борися, ти ж наша вогняна.

Того вечора Гера влаштував для Мії “день пригод”: вони гуляли по парку, годували качок і малювали на асфальті. Мія намалювала сонечко і кораблик, сказавши: “Це для мами”. Гера, дивлячись на її малюнок, обійняв її.

— Твоя мама — як той Дніпро, Міє. Завжди пливе до тебе, навіть якщо далеко.

Коли Мія заснула, тримаючи його за руку, Гера подивився на Анну.

— Вона сильна, але їй потрібні Міра й Роман. Як думаєш, вони впораються?

Анна кивнула, але її очі були задумливими. Вона знала, що друзі переживають бурю, але вірила, що їхня любов — як річка, що завжди знаходить шлях.