Розділ 31. Роман і Варшава

Розділ 31. Роман і Варшава

Варшава зустрічала Романа холодним вітром і запахом свіжоспечених булочок із кав’ярень на Новому Світі. Він сидів у конференц-залі офісу Павела, тримаючи теку з документами. Партнерство, яке пропонував поляк, було шансом врятувати його фірму, але ціна лякала: потрібно інвестувати сто тисяч євро, яких у Романа не було. Павел, сивий чоловік із добродушною посмішкою, але гострим поглядом, налив йому кави.

— Романе, ти можеш вивести свою фірму на новий рівень, — сказав він, постукуючи ручкою по столу. — Але мені потрібен хтось, хто готовий ризикувати. Ти готовий?

Роман кивнув, але в голові гуділи сумніви. Він думав про Мію, яка залишилася з Анною і Герою в Дніпрі, про Міру, яка бореться в Києві. Переїзд до Варшави на три місяці означав ще більшу відстань від сім’ї. Він подивився на телефон: повідомлення від Міри — “Як ти? Мія скучила?” — залишилося без відповіді, бо він не знав, що сказати.

Після зустрічі Роман пішов на набережну Вісли. Річка текла спокійно, віддзеркалюючи вогні міста, але не давала відповідей, як Дніпро. Він згадав їхню поїздку до Кракова з Мірою, коли вони гуляли, тримаючись за руки, і сміялися над дурними жартами Гери. Тоді все здавалося простим. Тепер же кожен крок був як хода по тонкому льоду.

Він набрав Міру, але розмова вийшла напруженою. Вона розповіла про Зоряну, про зраду в офісі, а він не зміг знайти слів підтримки.

— Міро, я вірю в тебе, — сказав він, але голос звучав утомлено. — Просто... у мене тут свої бої.

— Які бої, Романе? — її голос став різким. — Ти ніколи не розповідаєш! Я тут одна, а ти...

Вона не закінчила, і слухавка замовкла. Роман відчув, як у грудях щось тріснуло. Він написав їй: “Пробач, я розповім усе. Просто дай мені час”. Але відповіді не було. Він сів на лавку, дивлячись на Віслу, і подумав: “Міро, я не хочу тебе втрачати. Але як усе виправити?”

Повернувшись до готелю, Роман відкрив ноутбук і почав шукати варіанти: кредит, інвестори, продаж частини фірми. Кожен шлях був ризикованим, але він знав, що мусить діяти. Він згадав слова Міри: “Ми завжди пливемо разом, як Дніпро”. І вирішив: він поїде до Києва, розповість їй про Павела і попросить поради. Бо без неї жоден контракт не мав сенсу.