Розділ 30. Київські бурі

Розділ 30. Київські бурі

Дощ періщив по київських вулицях, заливаючи Хрещатик сірою пеленою. Міра стояла на Майдані Незалежності, тримаючи парасолю, яка ледь рятувала від зливи. Її вогняне волосся намокло, а в грудях кипіло роздратування. Сьогодні в офісі “АртВізії” сталася катастрофа: Зоряна, не попередивши, презентувала клієнтам свою версію проєкту — глянцеву, з мінімалістичними дизайнами, де вишиванки виглядали як декор для модного журналу. Клієнти були в захваті, а Міра відчула, ніби її мрію розчавили.

— Зоряно, чому ти не сказала мені? — запитала Міра в переговорній, коли клієнти пішли. Її голос тремтів, але вона намагалася тримати себе в руках. — Це наш спільний проєкт!

Зоряна знизала плечима, поправляючи ідеально укладене волосся.

— Міро, я просто прискорила процес. Лілія просила результатів, а твої ідеї... вони занадто романтичні. Американцям потрібен стиль, а не казки про село.

Міра стиснула кулаки, відчуваючи, як гнів змішується з безсиллям. Вона вийшла до Лілії, сподіваючись на підтримку, але директорка зітхнула.

— Міро, Зоряна зробила це без дозволу, але клієнтам сподобалося. Давай знайдемо компроміс. Ти ж можеш, правда?

Міра кивнула, але в горлі стояв клубок. Вона повернулася до свого столу, де лежала фотографія Мії, і відчула, як сльози припікають очі. Вона зателефонувала Роману, сподіваючись почути його голос, але він був на зустрічі з Павелом і коротко відповів: “Міро, я зайнятий, передзвоню”. Розмова обірвалася, залишивши її ще більш самотньою.

Вона вийшла на вулицю, не звертаючи уваги на дощ. Майдан гудів: туристи фотографували фонтани, машини сигналили, а Міра стояла, дивлячись на мокрі плити під ногами. Вона згадала свій перший день у Дніпрі, коли приїхала з мрією працювати в “BrandVibe”. Тоді вона боялася, але Роман був поруч, тримаючи її за руку. “Де ти зараз, Романе?” — подумала вона, відчуваючи, як дощ змішується зі сльозами.

Увечері, сидячи в квартирі, Міра відкрила ноутбук. Вона переглянула свої начерки: пані Марія за вишиванням, Дніпро під сонцем, діти в травах. Зоряна могла вкрасти презентацію, але не її душу. Міра написала Соні: “Потрібна твоя магія. Давай покажемо клієнтам справжню Україну”. Соня відповіла миттєво: “Готуй кадри, я запускаю кампанію. Зоряна ще пошкодує!” Міра посміхнулася, відчуваючи, як у ній прокидається вулкан, про який говорила Анна. Вона дивилася на Дніпро за вікном, що виблискував під вуличними ліхтарями, і шепотіла: “Я не здамся”.