Розділ 15. Дім над Дніпром

Осінь наступного року у Дніпрі була м’якою, із золотим листям, що гойдалося на вітрі вздовж Набережної, і легким дощем, який час від часу припудрював землю. Міра стояла на балконі нової квартири, яку вона й Роман купили разом, тримаючи в руках чашку трав’яного чаю. Її вогняне волосся майоріло на вітрі, а очі сяяли від тепла, що наповнювало її душу. Квартира з видом на Дніпро стала їхнім гніздом — світлі стіни, картини, які вона намалювала, і запах домашньої випічки, яку Роман полюбив готувати.

Після успішної кампанії з екотуризму їхнє життя увійшло в спокійний ритм. Міра процвітала в “АртВізії”, а Роман залишив “BrandVibe”, щоб відкрити власну консалтингову фірму. Вони проводили вечори разом — гуляли парком Глоби або сиділи на дивані, слухаючи шум дощу. Але сьогодні був особливий день.

Вранці Міра відчула легке тремтіння в грудях. Вона знала, що настав момент сказати. Роман готував улюблені млинці з сиром, а вона стояла поруч, нервово крутячи в руках серветку. Нарешті вона наважилася:

— Романе, у нас буде поповнення, — сказала тихо, дивлячись у його очі.

Він завмер, тримаючи лопатку над сковорідкою, а потім його обличчя розквітло посмішкою. Він кинувся до неї, обіймаючи так сильно, що млинці ледь не впали на підлогу.

— Справді? — прошепотів він, тримаючи її за плечі. — Ти впевнена?

— Так, — засміялася вона, відчуваючи, як сльози радості підступають. — Лікар підтвердив учора.

Вони стояли, обіймаючись, а Дніпро за вікном тихо плив, ніби благословляючи їхнє майбутнє. Решту дня вони провели, плануючи — дитячу кімнату, імена, першу коляску. Роман жартував: “Якщо буде дівчинка, то з твоїм характером — справжній вулкан!”

Того вечора до них завітали гості. Анна принесла коробку з милими чобітками, сміючись: “Міро, ти тепер мама, а я — хрещена мама!” Гера з’явився з пакетом печива, кричачи: “О, маленький креативник іде! Я вже треную анекдоти для колискових!” Оксана й Тарас, колеги з поїздки на Придніпров’я, додали квіти й побажання здоров’я.

Пізніше пролунав дзвінок від Соні. Міра здивовано підняла слухавку, але голос на тому кінці був м’яким:

— Міро, це Соня. Я… хочу вибачитися. За все. Я заздрила, але бачу, що ви щасливі. Якщо пробачиш, я б хотіла бути далі частиною вашого життя — як друг.

Міра завмерла, але подумала про свою подорож — від сором’язливої дівчини до впевненої жінки. Вона кивнула сама собі і сказала:

— Дякую, Соню. Давай почнемо з чистого аркуша.

Коли гості пішли, сім’я Міри приїхала з містечка. Пані Олена принесла домашній пиріг, пан Василь жартував про “дідусеві казки для онука”, а батьки Романа, пані Ірина й пан Сергій, подарували плед для малюка. Ввечері всі зібралися на терасі Bartolomeo Best River Resort, куди вони повернулися, щоб відсвяткувати. Сонце сідало за горизонт, фарбуючи Дніпро в помаранчево-рожевий, а Міра стояла поруч із Романом, тримаючи його за руку.

— Ти щаслива? — запитав він, дивлячись їй у очі.

— Так, — відповіла вона, відчуваючи, як усе її життя зійшлося в цьому моменті. — Це наш дім.

Вони дивилися на річку, що пливла під осіннім небом, і Міра знала, що це не кінець, а початок нового кола — з коханням, сім’єю й надією на майбутнє.