Розділ 14. Нові горизонти

Літо в Дніпрі вибухнуло теплом і кольорами — сонце палило асфальт Набережної, а Дніпро виблискував, наче дзеркало, відбиваючи блакитне небо. Міра стояла біля вікна офісу “АртВізія”, тримаючи в руках ескіз для нового проєкту. Її вогняне волосся було зібране в пучок, але кілька пасом спадало на обличчя, коли вона нервово їх поправляла. Останні місяці після весілля з Романом були щасливими, але тепер перед нею стояв новий виклик — пропозиція очолити кампанію з екотуризму на Придніпров’ї.

Начальник, пані Лілія, покликала її до кабінету того ранку. Жінка з коротким каштановим волоссям і впевненим голосом пояснила:

— Міро, твої ідеї для весільних роликів вразили клієнтів. Тепер туристична агенція хоче просувати екотуризм. Ти будеш головною. У тебе є тиждень на план.

Міра кивнула, відчуваючи, як у животі закрутилися метелики. Очолити проєкт? Це був шанс довести, що вона не просто дружина Романа, а професіонал. Але сумніви гуділи в голові: “А що, якщо я не впораюся?”

Дізнавшись про це, Роман одразу підтримав її. Вони сиділи того вечора на балконі їхньої нової квартири, де Дніпро темнів під вечірнім небом. Він узяв її за руку, посміхаючись:

— Ти впораєшся, Міро. У тебе око на красу, а я допоможу з логістикою. Давай зробимо це разом?

Вона посміхнулася, відчуваючи, як його впевненість додає їй сил. Наступного дня команда вирушила на Придніпров’я — Міра, Роман, Гера та двоє нових колег: Оксана, фотограф із гострим поглядом, і Тарас, еколог із любов’ю до природи. Їхній мікроавтобус котився лісовими стежками, а Гера, сидячи ззаду, гудів:

— О, Міро, ти тепер бос! А я, мабуть, залишуся коміком і носієм кавоварки. Хоча, якщо ми загубимося, я звинувачу Тараса — він же еколог, мав би знати дорогу!

Тарас засміявся, крутячи в руках карту:

— Геро, ти б краще жарти про ведмедів придумував, а не плутав мене з GPS!

Міра розсміялася. Природа їх зустріла буйством зелені — високі сосни, поля соняшників і тихі озера, що виблискували серед лісів. Вони зупинилися біля одного з озер, де Тарас показав місце для кемпінгу, а Оксана одразу почала фотографувати.

— Ось ідеальне місце для фото, — сказала Оксана, налаштовуючи камеру. — Міро, твоя ідея з природними кадрами — золото. Давай додамо людей?

Роман запропонував несподівану ідею:

— А що, як додати наше весільне фото? Як символ кохання до природи. Ти в білій сукні на тлі Дніпра — це буде душевно.

Міра здивовано глянула на нього, але потім кивнула:

— Давай. Це додасть особистості.

Дні минали в роботі: вони досліджували стежки, фотографували птахів і планували маршрути. Одного вечора, сидячи біля багаття, Гера підкинув дров і гукнув:

— Міро, ти вже як генеральний директор! А я тут лише для сміху. Хоча, знаєш, якби не я, ви б уже всі заблукали!

— Та ти сам би нас у болото завів, — пожартувала Оксана, кидаючи в нього сосновою шишкою.

Міра посміхнулася, дивлячись на Романа, який готував чай на вогні. Його профіль у світлі полум’я здавався ще милішим, і вона відчула, як їхнє партнерство міцнішає. Вони обговорювали деталі кампанії, і Роман додав:

— Треба підкреслити екологічність. Можливо, запросити місцевих жителів для розповідей?

Міра записала ідею, відчуваючи гордість. Наступного дня зйомки завершилися успішно — Оксана зробила кадри з їхнім весільним фото, де Міра в білій сукні стояла на тлі Дніпра, а Роман тримав її за руку. Клієнти з агенції були в захваті, і через тиждень кампанія запустилася.

Повернувшись до Дніпра, Міра отримала лист від начальниці: “Твоя кампанія — хіт. Продовжуй у тому ж дусі”. Вона сиділа в офісі, тримаючи лист, коли Роман зайшов із кавою.

— Гордість мого життя, — сказав він, ставлячи чашку перед нею. — Ти зробила це.

Міра посміхнулася, відчуваючи, як сльози радості підступають. Вона дивилася крізь вікно на Дніпро, що ллється під сонцем, і думала, що нові горизонти — це не тільки робота, а й кохання, яке росте з кожним днем.