Розділ 9. Рішення

Дніпро прокидався під тихим дощем, краплі стікали по вікнах офісу “BrandVibe”, створюючи мереживо, яке розмивало золоте світло вуличних ліхтарів. Міра стояла біля панорамного вікна, тримаючи в руках чашку холодного чаю, і дивилася на мокрі вулиці проспекту Гагаріна. Після розмов із Герою про минуле Романа і пліток Соні її серце було як тугий вузол — любов до нього росла, але страх і сором тримали її на місці. Але сьогодні все мало змінитися.

Ранок приніс несподівану новину: команда вирушала у відрядження до Львова на презентацію кампанії для туристичної агенції. Роман зібрав усіх у конференц-залі, його голос був спокійним, але з ноткою хвилювання.

— Це важливий проєкт, — сказав він, стоячи біля дошки з розкладом. — Виїжджаємо завтра вранці, повернення в п’ятницю ввечері. Міра, ти з нами — твоя ідея з фото була ключовою. Гера, тримай креатив під контролем. Усі згодні?

Міра кивнула, хоч усередині все тремтіло. Їхати з Романом у відрядження? Це був шанс, але й ризик. Гера, звичайно, не втримався:

— О, Міро, тримайся, бо у Львові ти ще й каву з Романом пити будеш — кажуть, там найкраща! А я, мабуть, загублюся в пошуках шоколаду!

Усі засміялися, навіть Роман, і Міра відчула, як напруга трохи відпускає. Але дощ за вікном нагадав їй про прикмети бабусі — дощ перед дорогою може означати зміни. І вона відчувала, що ці зміни вже близько.

Наступного дня вони вирушили на поїзді. Дощ супроводжував їх до вокзалу, але в дорозі небо проясніло, і пейзажі за вікном — поля, ліси, маленькі містечка — заспокоїли її. У вагоні Роман сидів поруч, працюючи на ноутбуці, а Гера розважав усіх анекдотами про туристів, які плутають Львів із Києвом. Міра намагалася зосередитися на презентації, але її погляд час від часу ковзав до Романа — його профіль, зосереджений вираз, легка посмішка, коли Гера жартував.

Львів зустрів їх вузькими вуличками, ароматом кави й дощем, який знову накрапав. Презентація пройшла успішно: клієнти захопилися ідеєю Міри з фото Придніпров’я, і Роман похвалив її перед усіма. Після роботи команда пішла на вечерю в затишну кав’ярню на площі Ринок. Свічки мерехтіли на столах, дощ барабанив по шибках, і Міра відчула, як атмосфера розслабляє її.

Пізніше, коли Гера пішов шукати “легендарний львівський шоколад”, Міра залишилася з Романом біля входу в готель. Дощ ущух, але повітря залишалося вологим, і краплі блищали на бруківці. Вона наважилася заговорити.

— Романе, можна запитати? — її голос тремтів, але вона стримала сором’язливість. — Чому ти інколи такий відсторонений? Гера сказав… про твоє розлучення.

Він завмер, дивлячись на неї. Його очі потемніли, але не від гніву, а від спогадів.

— Це правда, — тихо відповів він. — Було складно. Я довго не хотів нікому довіряти після цього. Але… ти інша, Міро. Ти мені подобаєшся. Більше, ніж я можу сказати. Але робота… я боюся, що все зіпсуємо.

Її серце закалатало. Він подобається їй? Але страх у його голосі відлунював у її власній душі.

— Я теж цього боюся, — зізналася вона. — Але я не хочу ховати, що відчуваю. Можливо… мені варто піти з роботи? Щоб ми могли спробувати?

Роман мовчав, дивлячись на дощ, що знову почав накрапати. Потім кивнув.

— Якщо ти впевнена… я не хочу тебе втрачати. Але подумай добре.

Повернувшись до Дніпра наступного дня, Міра одразу зателефонувала Анні. Дощ лив сильніше, і вона стояла під парасолькою біля парку Глоби, відчуваючи, як рішення визріває.

— Я вирішила звільнитися, — сказала вона, коли Анна підійшла з кавою. — Роман зізнався, що я йому подобаюся, але боїться змішувати роботу з почуттями. Я хочу спробувати.

— Ого, Міро, ти серйозно! — Анна обійняла її, сміючись. — Ти нарешті стала тією вогняною дівчиною, про яку я завжди говорила! Якщо це твій вибір, я з тобою. І, до речі, я знаю одне креативне агентство, де тобі буде до душі.

Міра посміхнулася, дивлячись на Дніпро, що темнів під дощем. Страх був, але й надія — сильніша. Вона зробила свій вибір, і це відчувалося як перший крок до нового життя. І вона подумала: «Все просто. Я обираю тебе.»