Розділ 8. Криза

Повітря в офісі “BrandVibe” було важким, наче перед грозою, хоча за вікнами сяяло сонце, відбиваючись від скляних фасадів проспекту Гагаріна. Міра сиділа за своїм столом, перебираючи папери для нового проєкту, але думки її були далеко. Після поїздки з Романом щось змінилося — його теплі слова, випадковий дотик руки біля багаття на Монастирському острові, пропозиція навчити водити. Її серце билося інакше, коли вона думала про нього, і це лякало. Закохатися в начальника? Це було як стрибнути в Дніпро з мосту — екстремально і небезпечно.

— Міро, ти знову в хмарах? — Гера підійшов, тримаючи в руках каву і усміхаючись, як завжди, з лукавинкою. — Чи ти вже плануєш весілля з Романом? Бо я вже репетирую тост: “За любов і магічні дедлайни!”

— Та припини, — буркнула вона, кидаючи в нього олівцем, але не стримала посмішки. — Я просто думаю про проєкт.

— Ага, звісно, — Гера театрально закотив очі. — Такий задуманий погляд тільки про кохання кричить. Але тримайся, шеф сьогодні в настрої “серйозний бос”, тож не зізнавайся йому в коханні прямо зараз!

Міра засміялася, але жарти Гери не розвіяли її тривоги. Вона відчувала, що її почуття до Романа стають серйознішими, і це вимагало від неї сміливості, про яку говорила Анна. Але як бути сміливою, коли Соня щоразу з’являється, ніби тінь?

Увечері правда про Романа виринула несподівано. Під час наради з клієнтом він відійшов поговорити по телефону, і Гера, сидячи поруч із Мірою, тихо кинув:

— Знаєш, він не завжди був таким… зібраним. Був одружений, але розлучився пару років тому. Кажуть, дружина пішла до когось багатшого. Він не любить про це говорити.

Міра завмерла, тримаючи ручку так сильно, що пальці побіліли. Розлучення? Це пояснювало його іноді відсторонений погляд, ту меланхолію, яку вона помічала в його очах. Її серце стиснулося — вона хотіла обійняти його. Але ж вони просто начальник і асистентка.

Але гірше було попереду. Наступного дня в офісі загули плітки. Соня, яка вешталася коридорами під приводом “допомоги брату”, шепотілася з колегами біля кавомашини. Міра чула уривки: “Ой, а Міра, мабуть, думає, що може зачепити Романа…”, “З провінції приїхала, а вже на шефа замахнулася!”. Кров ударила їй у голову, і вона відчула, як сором’язливість переростає в гнів. Але замість крику вона просто сіла за стіл, намагаючись ігнорувати погляди.

Після обіду Міра вирішила провітритися і пішла до парку Глоби. Сонце пробивалося крізь густе листя, малюючи плями на стежках, а повітря пахло травою й свіжоскошеним газоном. Вона сіла на лавку біля фонтану, слухаючи шум води, і намагалася зібратися з думками. Її почуття до Романа були реальними, але плітки Соні робили її вразливою. “Може, я справді переборщила?” — подумала вона, відчуваючи, як очі печуть.

— Ти чого тут сама? — голос Анни зірвав її з роздумів. Подруга підійшла з пакетом морозива, сіла поруч і простягнула їй ріжок із ванільним смаком.

— Та просто… усе складно, — зітхнула Міра, беручи морозиво. — Я, здається, серйозно закохалася в Романа. Але дізналася, що він розлучений, а Соня розпускає плітки, що я його “полюю”. Мені соромно.

— Соромно? — Анна підняла брову, відкушуючи морозиво. — Міро, ти не робиш нічого поганого! Соня просто заздрить, бо ти реально крута. А Роман… ну, розлучення — це його минуле, не твоя проблема. Головне — що ти відчуваєш.

— Але що, якщо він не хоче нових стосунків? — прошепотіла Міра, дивлячись на фонтан. — Що якщо все закінчиться так і не почавшись?

— Тоді ти дізнаєшся, тільки поговоривши, — сказала Анна, стукнувши її по плечу. — А якщо Соня ще раз полізе, скажи їй: “Соню, твої плітки — як цей фонтан: шумлять, але ні до чого не призводять!” Я б сама їй це сказала, але хай ти потренуєшся.

Міра розсміялася, уявляючи цю сцену, але всередині все ще було неспокійно. Вона дивилася на Дніпро, що виблискував за деревами, і розуміла, що настав момент прийняти рішення. Але як це зробити, коли її серце розривається між любов’ю і страхом?