Глава 10

Ліза. 2016р.

Ліза пішла за подругою, дивуючись тому невдоволенню, яке та випромінювала. Дикому невдоволенню, майже ненависті, але чому? Катя зачинила двері в кухню та всадовивши Лізу на диван, уважно на неї подивилась.

— Ліза, це не чоловік твоєї мрії, це кабель, на якому проби ніде ставити. 100% кабель, яких ти завжди оминала. Ти згадай, як тебе плющило тоді після нього! Ти ж сама на себе не була схожа!

Ліза підняла очі на Катю. І згадала, як подруга п'ятнадцять років тому заледве їй допит не влаштувала, чим закінчилось її спілкування з тим білявим красунчиком, на якого, як виявилось, Катя теж накинула оком на дискотеці, але він її не помітив…

Ліза. 2001р.

Ліза куняла на сонці, відсипаючись після чергової нічної медитації біля моря, коли поряд плюхнулась мокра Катя, яка повернулась з моря, і безапеляційним тоном заявила.

— Розповідай!

— Що? — розгублено кліпнула на неї Ліза.

— Як ти провела час з учорашнім хлопцем. Як ти взагалі пішла з таким красунчиком? Ти ж таких не сприймаєш. То я люблю таких білявих, з симпатичними сідницями. І вони мене. А цей чомусь тебе обрав, і що факт — ти з ним пішла! Після першого ж танцю! В житті не повірю, що і цьому типу ти зуби заговорила!

— Не заговорила, — розсміялась Ліза.

— То що, щось таки було? То ж я бачу яка ти замріяна! — тут же імітувала подруга мисливську стійку.

— Ні, не було.

— Як? Чому? —  здивовано-розчаровано округлила очі Катя.

— А, я від нього втекла.

— Е-е…Як?

— Перемахнула через паркан на «Сирені», там є такий бетонний, але зручний, і втекла.

—  Ну ти даєш, подруго… —  Катя ошаленіло закліпала очима. — Не знала б тебе — не повірила б. Але ти ж і справді могла таке утнути…

— І утнула.

— Але чому?

— Бо він виключення з правил.

— Ну так, виключення…Слухай, ти ж так хлопцю комплекс неповноцінності, мабуть, організувала, —  раптом розсміялась Катя. —  Боже, я уявляю, як він розгубився. Заради цього варто було його тобі уступити! Такий ловелас зі стажем і бац, такий облом… Ну ти даєш! А-хаха, Боже, тримайте мене… Ліза… Ну ти утнула. Це ж треба, так познущатись з людини. І це вона каже, що я жорстока!

Катя сміялась до сліз, а Ліза не поспішала розчаровувати подругу і розповідати, що насправді втекла, бо злякалась, а не тому, що бажала познущатись. І нехай пізніше, кілька днів потому, вона справді провела ніч з Женею, цього Каті вона так і не розповіла. Просто не змогла. Катя, звичайно, побачила, що з Лізою щось не те, але Женю вона більше поряд з нею не бачила і не мала підстав думати, що то через нього її так «скрутило». Наче не мала. Мабуть, Ліза недооцінила свою подругу… 

Катя. 2002р.

Катя спостерігала, як подруга танцює з Матеєм і почувалася до незвичного дивно. З одного боку, наче Ліза послухала її поради (заледве чи не вперше!) та прийняла залицяння цього красунчика. Маттей був дуже конкурентоздатним — високий, темноволосий, розумний, начитаний, вчиться на перспективну спеціальність. Катя сама на нього поглядала, але зустрівши пару разів байдужий до зубовного скреготу погляд (наче вона порожнє місце!), швиденько викреслила його з переліку цікавих об’єктів. Набагато простіше було зробити так, аніж відчувати розчарування від повної байдужості представника протилежної статі. Та і щось в ньому їй теж не подобалось, окрім неуваги. Чи то доволі непогана хватка по життю, чи то зверхнє відношення до людей, які не представляли для нього практичного інтересу, притаманне іноді самій Катерині. Тож, спостерігаючи, як Ліза мимоволі виховує в цьому хлопцеві повагу та гарне ставлення до людей, Катя лишень відверто веселилась — не одній же їй страждати від такої науки.

Між тим, з іншого боку, допоки Ліза воротила носа від залицяльника, що крутився біля неї другий рік поспіль, все будо в нормі.  Ліза ж  не могла, як нормальна дівчина, просто «продинамити» хлопця. Ні, вона (веселячи Катю до колік) бігала, як переляканий заєць від кавалера, не дозволяючи тому навіть наблизитись. Та доки вона так бігала, Маттей в очах Каті не так вже й відрізнявся від небажаних залицяльників самої Каті. Але варто Лізі було повернутись обличчям до Маттея (цікаво чому це раптом?!) і контраст у відношенні до дівчат став разючим… І зараз Катя, мимоволі проводжаючи цю парочку поглядом, спостерігала, як Меттей обережно веде Лізу танцмайданчиком та раз за разом відчувала, як її щось починає гризти зсередини. Катя сердито тряхнула головою. Ні, це не може бути заздрість. Просто не може! Яка може бути заздрість до такої, як Ліза? До простушки, що приймала на віру всі її байки про містичних друзів, закоханих до нестями заможних красунчиків-залицяльників, що завалюють її квітами і подарунками? До дурного дівчиська, що молодше, наче не на три роки, а на ціле життя? Та вона ж наївна до непристойності! Катя їй сказала, що пішла до залицяльника музику слухати, і Ліза повірила!

От тільки чого ж до цього дівчиська, хлопці ставляться зовсім  інакше? Чому там, де самій Каті пропонували без зайвих реверансів гарний секс, Лізі пропонували прогулянку під місяцем? Там де, така розумна, практична, самовпевнена Катя отримувала поблажливе «дякую за гарну ніч», Ліза отримувала зовсім інше? Катя бачила, як на подругу дивився з іншого боку танцмайданчика якийсь білявий (наче знайомий, чи лише здається?) хлопець. Так не дивляться на іграшку, так не дивляться на дівчину на ніч …  Так дивляться на кохану…