Розділ 11.

****

… — Ось так я була змушена покинути столицю, повернутися в цю глухомань і влаштуватися на ферму, назавжди похороновши в собі амбітного бухгалтера. Здоров'я бабусі стало в пріоритеті, але я ні про що не шкодую. Давай за здоров'я рідних, — Галя ділиться зі мною не дуже приємною історією її повернення в Ягідне і ми допиваємо першу пляшку вина ігноруючи пильні погляди нашого боса. 

Він не підходив до нас, лише палив очима підтримуючи бесіду зі своїм співрозмовником, таким же чорнявим парубком, тільки трохи молодшим і нижчим ростом. 

— А тебе, яким вітром сюди занесло?  — запитує Галя розливаючи залишки вина у прозорі келихи. 

Ну ось, тепер настала моя черга виливати душу. І я роблю це. Розповідаю Галі про своє невдале весілля і зраду Назара, розповідаю про Дема, і про те, яким чином ми з ним пов'язані, про Оксану і їхнє примирення, а тоді… про свої нерозділені почуття… Коли я завершую розповідь, Галя зі співчуттям гладить мене по спині і… плаче. 

— Завжди захоплювалась такими жінками, як ми з тобою. Скільки б життя не било, але в нас завжди знайдуться сили, щоб піднятися і продовжити свій шлях, як складно б не було. Я не буду радити тобі забути Дем'яна, але мені здається, що він повинен знати про твої почуття.

Висновки Галини злегка шокують і спантеличують мою, не зовсім тверезу свідомість, але все ж, я залишаюся при своїй твердій позиції — він ніколи не дізнається, що я в нього закохана. От ніколи і все. Я краще он, от з Олеговичем почну зустрічатися, адже він принаймні не приховує своєї симпатії і з ним в мене реально більше шансів розпочати стосунки. 

— Добре тут, Галю, але, мабуть, треба розім'яти кості, — бо он вже відвідувачі на нас якось підозріло витріщаються. Приперлися дві невідомі пані, і за розмовами вицмулили дві пляшки вина. 

— Де тут ваш знаменитий клуб? Уявляєш, я навіть не пам'ятаю, коли востаннє танцювала! — починаю підніматися з місця, відчуваючи, що підлога конкретно похитується під ногами. 

— Так, спокійно, Вірко, я тобі допоможу, — бере мене під руку Галя обережно допомагаючи дістатися виходу. Не знаю, як в неї, але в мене вже градус, що потрібно, і танцювати хочеться, страх!

— Ого, і коли це встигло так стемніти? — дивуюся опинившись на вулиці, де крім тьмяного ліхтаря і купки зірок в небі, більше нічого не світить. — Це ж скільки часу ми розмовляли? 

— Години три, але є і хороші новини! Клуб ще відчинений! 

— Супер, тоді погнали!

Прохолодне вечірнє повітря бадьорить, вдихаючи в організм нову порцію енергії. І щойно я хочу прискоритись додавши трохи швидкості, мої незграбні ноги мене підводять, точніше підбори, через які я похитуюсь і прикриваючи очі падаю вперед, однак якась неземна сила не дає мені впасти до кінця.

— Здається, сила тяжіння спрацювала навпаки, — буркаю невтямки і сама не розумію, що сказала, лише згодом зрозумівши, що мене хтось підхопив.

— Здається, хтось влив в своє ніжне тендітне тільце пів літри вина, — над вухом роздається низький вібруючий голос, а моє тіло досі оповите міцними чоловічими руками, перебувати в яких доволі приємно, однак ще не зовсім втрачена свідомість наполегливо шепоче мені не піддаватися чарам цього нелюда.

Галя стоїть збоку і якось загадково мені підморгує показуючи якісь невідомі сигнали на пальцях. 

— А що взагалі відбувається? — різко вивільняюся з чужих рук і повертаюся до чоловіка обличчям, повільно впускаючи на землю свою відвислу щелепу. 

— Кирило? — примружуюсь, але через погане освітлення, не можу до нормально розгледіти його обличчя.

— Мимо, маленька. Я його брат, Ян. Приємно познайомитись, — навіть руку мені простягає для привітання поки я з відкритим ротом витріщаюся на цього зухвальця.

— А Кирило, де? — подає голос Галя, яка здається, теж прийняла цього симпатичного брата за нашого боса. 

— Розмовляє по-телефону, сказав приглянути за вами, як за цінними співробітниками ферми, — а ці слова сказані явно не без іронії. 

За те, що не дав впасти Яну плюс, але за цей зухвалий тон — жирний мінус. 

— А ми з Вірою вже дорослі дівчатка і робочий день давно закінчився! Ходімо від цього розумника, такими темпами клуб точно зачиниться і будемо ми тусити на зупинці, — Галя хапає мене за руку і ми швиденько зникаємо у темряві за декілька хвилин дістаючись до славнозвісного клубу. 

Музика гупає на повну, а біля старенької цегляної будівлі зібралося купа молоді, що доволі неочікувано.

— Навіть не знала, що в цьому селі мешкає стільки людей.

— Тут багато приїжджих з інших сіл. Ну що, пішли? 

Отримавши ствердний кивок Галя бере мене за руку і тягне всередину. Танцмайданчик переповнений людьми, але ми з Галею знаходимо для себе місце по-центру зали і підспівуючи якійсь зарубіжній співачці починаємо відриватися на повну, так, як я того хотіла.

Музика, яка заповнює кожен куточок клубу звабливо манить тіло до танцю. Вона вабить нас, захоплює у свій вир і мені стає абсолютно байдуже на інших, я нікого не помічаю, просто віддаюся повністю ритму і починаю рухатися в такт. Принаймні, мені так здається. Думки зараз такі невагомі, як хмаринки, мені дуже добре, я така розслаблена, що мені здається, наче, я літаю в небі.