Розділ 10.

Коли я приймала рішення залишитися на цій фермі, в мене, мабуть, була гарячка, або якийсь загострений психічний розлад адже я навіть не уявляла, що на мене чекає!

Було щось лячне у першій фразі Петровича, без п'яти хвилин пенсіонера, який радо передав мені своє місце ветеринара: "Забудь все, чого навчили тебе в академії"... 

Що-що, а забути в мене вийшло практично одразу, але натомість я дізналася стільки всього нового, що після двох тижнів роботи і навчання у Петровича, в мене мозок просто закипав від нової інформації. Але теоретична частина мого навчання не вартувала б нічого, якби не практика, яка проходила безпосередньо біля об'єктів вирощування. 

Ви коли-небудь проводили розтин дохлої курки? Я ні! Донедавна! А ви знали, що по кольору та консистенції курячого посліду можна визначити чим вона хворіє? Я теж була в шоці, а ще, впіймала себе на думці, що в академії мені дійсно дали не надто глибокі знання. Експрес-курс від Петровича набагато швидше допоміг мені зрозуміти, хто я, і чого від мене вимагають. 

Якщо на роботі справи йшли більш-менш нормально і плавно, то вдома, а точніше в будинку Дем'яна мені хотілося здохнути. Ви запитаєте, чому, адже все було спокійно? Я вам відповім! Три дні тому від батьків повернулася Оксана і вони з Демом почали активно миритися. Настільки активно, що процес їхнього примирення і гучні стогони досі дзвенять у моїх вухах. Не знаю, наскільки мене вистачить, але сьогодні я точно не збираюся слухати цю оперу! 

Для нас із Галею (старшою на декілька років дівчиною і за сумісництвом — птахівницею) і так вистачило стресу! Наші курочки сьогодні відправилися на забій! Рівно сорок два дні — і все, поїхали наші бідолашні на примусову смерть. Досі не можу з цим змиритися, бо за ці два тижні, вони ж мені, як рідні стали. Я ж навіть в пташники сьогодні не заходила. Не могла подивитися їм в очі, зрадила їх. Думала, що лікувати їх буду, а виявилось он як. Якась чорна смуга мене спіткала, присягаюся. Он навіть бос, який виходить з автомобіля у своїй білій футболці із загадковою посмішкою на писку не в змозі її відбілити.

— Щось Олегович до нас зачастив, — зауважує Галя, відпиваючи з чашки чай і кидаючи підозрілий погляд на мене. Робочий день в нас вже закінчився, але автобус, який забирає працівників ще не приїхав тому ми вимушені чекати.  Дочекалися називається.

— Мабуть, приїхав перевірити, чи бува не заникали ми з тобою яку-небудь нещасну курочку, рятуючи від смерті, — буркаю невдоволено, адже кому-кому, а мені відомі причини його щоденних візитів. Кожний божий день цей породистий павич приїздить начебто контролювати процес вирощування. Підкочувати до мене, він ще не намагався, але я ж то знаю, що йому треба! Мабуть, вичікує підходящий момент, але запевняю, милий, сьогодні точно не той день.

 — А мені здається, Вірко, він на тебе око поклав, — видає безапеляційний висновок Галя голосно сьорбнувши свого холодного чаю. Подобається мені ця дівчина. Проста, не зрозуміла і пряма, як двері.  Ми, майже одразу з нею порозумілися.

— Можу посперечатися, що зараз він припреться до нас на кухню і запропонує підвезти. А ти навіть не думай відмовлятися! Нам сьогодні треба раніше додому потрапити! Сподіваюся ти не забула про клуб? 

— Звісно, не забула! За кого ти мене маєш? — я між іншим, сама чекаю не дочекаюся цієї вилазки на місцеву дискотеку. Відчуваю, що треба розвіятися, ну і слухати їхні воплі за стіною бажання немає. Гидко стає і боляче…

Після тієї розмови ми з Демом намагаємося не перетинатися і розмовляємо крізь зуби. А тепер, коли повернулася Оксана, я взагалі не хочу туди йти, однак потрібно ще трохи потерпіти. От отримаю я першу зарплатню і займуся пошуками нового житла. Так буде краще для всіх.

— О, дівчата, ви тут, — зазирає до нас Олегович, з точністю, як щойно описувала Галя.

— І вам доброго дня, Кириле Олеговичу. Приїхали попрощатися з курочками? Тоді я змушена вас розчарувати, їх вже немає! — сама не розумію звідки в мені стільки гіркоти та іронії.

— А я думав, що ви через автобус засмутилися, але ж ні, вся справа в птиці.

— Тобто, через автобус? До речі, чому він запізнюється? — подає свій голос Галя перемикаючи увагу боса на себе.

— А то ви не знаєте? Автобус поламався. Я через це і приїхав, хотів запропонувати допомогу.

— І ми її з вдячністю приймаємо! Правда, Віро? — красномовний погляд Галі свідчить про те, що мені треба погодитись, інакше доведеться йти пішки. Виходу немає.

— Правда, Галино. Кирило Олегович такий люб'язний до нас. Золото, а не шеф. Нам так пощастило.

— Радий, що ви, Віро, знайшли в мені хоч щось позитивне, — посміхається з іронією жестом руки вказуючи нам на вихід.

Поки їдемо в автомобілі шефа, Галя весь ча штовхає мене в бік, мовляв розслабся і зроби обличчя простішим. А як його зробити простішим, коли в мене перед очима Дем і Оксана з їхніми сексуальними фантазіями. Гаразд вночі, але вдень! Невже не можна потерпіти, коли хоча б сонце зайде! Бо в мене складається таке враження, що вони тільки й чекають, коли я повернуся з роботи і зайду в свою кімнату, щоб було краще чути!

Чорт, я не хочу додому!

— Біля магазину зупиніться, будь ласка, — промовляє до боса Галя, а коли автомобіль зупиняється, вона звертається до мене, — буду чекати тебе біля "Порічки" рівно о восьмій. Не запізнюйся, бо сьогодні п'ятниця і вільних столиків можна не застати!