Розділ 5.

Матінко рідна! Що він робить? Викочую величезні очі і голосно відкашлююсь намагаючись виповзти з-під здоровенної туші незнайомця, але він так тісно притиснув мене до землі, що все, на що я здатна — це спертися на лікті і прикрити свої груди, які мало не вивалюються з дрібного купальника Оксани.

Оце так втекла! Тепер він не лише побачив всі мої стратегічні місця, але й, мабуть, обмацав з ніг до голови!

— Очуняла? Жива? — карі очі незнайомця занепокоєно бігають по мені, змушуючи, й до того налякане серце, мало не вистрибувати з грудей. 

— Жива. Дякую, що допоміг, — бурмочу здавленим голосом, адже води я наковталася вдосталь. Ангіна та температура — забезпечені. Оце так покупалася, пам'ять на все життя!

— Будь ласка, русалко. Мені навіть приємно було. Шкода лише, що ти не дозволила зробити тобі штучне дихання, — посміхається незнайомець, і, нарешті злазить з мене дозволяючи підвестися і перевести дихання. Не знаю, як щодо штучного дихання, але губами своїми він і так встиг припечататись до моїх. Нахаба!

На цьому я вирішую завершити нашу розмову, щоб не багряніти від сорому під його проникливим, магнетичним поглядом. Гордо задерши підборіддя, і поглядом відшукавши вербу, під якою залишились мої речі я тримаю курс туди, але цей нахабний хлопець, причепився мов реп'ях і тягнеться за мною по п'ятах. Не витримую цього безглуздого переслідування, обертаюся до нього обличчям, впиваючись в чорні очі, які безсоромно мене розглядають.

— Слухай, здається я тобі вже подякувала за порятунок. В чому справа?

— Хочу познайомитись, — байдуже знизує плечима і погляду пронизливого не відводить. Його чорне, як смола волосся досі вологе, та і сам він, чортяка, дуже привабливий, навіть заперечувати не буду. Але зараз я в такому ідіотському становищі, що не хочу з ним ані розмовляти, ані знайомитись. Невже не зрозуміло? Ще й Оксани, як на зло, ніде не видно на горизонті! Може, теж десь ковтає воду на дні річки, поки я намагаюся відбитися від уваги цього підкачаного мачо. 

— Те, що на мені відвертий купальник, ще не дає нікому права вважати, що я шукаю нових знайомств, — випалюю на одному подиху, хапаю свої речі і лечу до роздягальні, щоб нарешті одягнути на себе пристойний одяг і якнайшвидше повернутися додому. 

Можливо, я поводжуся з ним трохи грубо, адже все таки, він витягнув мене з води, але заводити нові знайомства і кидатися у вир нових пристрастей бажання не маю. Тут неозброєним оком видно, що він хлопець не простий, і увагою красунь, очевидно, не обділений. А стосунки на одну ніч, щоб весело провести час точно не для мене. 

Викручую шнурочки, стрясаю з них воду і одягнувши на себе плаття впевненою ходою повертаюся під вербу. Незнайомець, мабуть, не звик приймати відмов, вмостився, гад, на моєму місці — під деревом, спрямувавши погляд в сторону річки і сидить собі, наче, бог Олімпу.   

— Ти ж не місцева, правда? — запитує, не повертаючи голови, наче має очі на потилиці, а я не знаю, що робити: сісти поруч з ним, послати, чи так і стояти стовпом за його спиною розглядаючи широкі мускулисті плечі.

— А ти зі всіма місцевими дівчатами знайомий? — дивлюся з-під лоба, але цей чорнявий навіть не думає поглянути в мій бік. 

— Майже. Тебе ось, вперше побачив на річці. Приїхала до когось погостювати? — не здається він. Голос такий приємний, спокійний, але все ж небезпечний. Знаємо ми такі прийомчики, обпікалися вже…

— До брата. І не погостювати, а знайти роботу, — не знаю, навіщо, я все ж таки заводжу з ним розмову, адже взагалі не планувала цього робити. Зрештою, просто ігнорувати його було б якось дивно. Здається, він не налаштований вороже…

— Хм… Вакантні місця в нас тільки на фермі, а ти, наче не схожа на ту, що буде з птицею возитися. Надто ніжної конституції, — заявляє цей нахаба, зумівши за дві секунди наелектризувати повітря між нами.

— А коли це ти мою конституцію вивчити встиг? Коли обмацував у воді? — не витримую і знову закипаю переборюючи в собі бажання тріснути цього зарозумілого перця чимось важким. Так і знала, що не варто було зав'язувати з ним розмову, адже якщо я заводжуся, то мене вже не зупинити.

— Бачите, тіло йому моє не сподобалося! Конституція надто ніжна! А ось і помилився ти, дорогенький, тому що саме на фермі я і працюватиму! — кричу, як заведена, помічаючи наближення Оксани, яка річковою німфою виходить із води. 

Мабуть, якби не вона, я б не лише втопитися, а ще й побитися з цим індиком встигла. 

Він навіть нічого не відповів. Лише обернувся, кинув на мене якийсь загадковий погляд, хмикнув щось собі під ніс і повиляв своїм хвостом до альтанки, мабуть, виглядати нову жертву.

— Ну, як твої успіхи? Закадрила красунчика? А чому ти вже переодягнена і, злюща, мов чортиця? — запитує Оксана викручуючи свої біляві коси і проводжаючи поглядом чорнявого індика. 

— Тому що по твоїй милості, я ледве не втопилася, а цей мачо, чорти б його взяли, ледве не зробив мені штучне дихання! — сопу, як паротяг, викотивши очі, і мало не спопеляю білявку, яка трохи приофігіла від мого тону. —  Де ти була? Я не бачила тебе у воді! — продовжую нападати, бо досі не вгамувала свої розхитані нерви. 

— Я…я плавала за містком, — невпевнено виправдовується Оксана, а в самої очі бігають з боку в бік. Здається, хтось бреше…