Розділ 3.

Мабуть, це нормально, коли заснути на новому місці практично неможливо. Ліжко здається недостатньо зручним, звуки з вулиці дратують, а усвідомлення того, що за стіною спить чи (ще гірше),  не спить, Дем'ян зі своєю "дівчиною" взагалі пригнічує. 

А чого я чекала? Що здоровий тридцятидворічний чоловік привабливої зовнішності буде самотнім?

Саме так. Підсвідомо, мабуть, я надіялась на це.

Дурна? Нехай… Але, якщо йому добре з цією Оксаною, що я можу вдіяти? Тим паче, я для нього лише "сестра"... Від цієї думки на душі стає так важко, наче хтось кам'яну брилу на груди поклав. 

Більше не можу лежати в ліжку. Відкинувши ковдру опускаю ступні на підлогу і повільно підводжуся. Обтягую футболку Дем'яна, яку він приніс мені перед сном, адже в Оксани, як виявилось, не знайшлося відповідного розміру.

Ага. Я так і повірила… Ця дівчина зненавиділа мене з першої хвилини нашого знайомства. Зрештою, як і я її. 

Посунувши штори на один бік відчиняю двері на балкон і впускаю в кімнату вечірню прохолоду. Обіймаю себе за плечі і ступаю босими ногами по холодній плитці вдихаючи приємну свіжість. Опираюся на поруччя і закидаю голову назад споглядаючи, як  небо запалюється мільярдами яскравих зірок. Неймовірне видовище. Якби не прохолодний вітер, можна було б милуватися зірками до світанку. 

— Не спиться на новому місці? — здригаюся, коли чую голос Дем'яна і механічно роблю крок назад намагаючись зрозуміти звідки він лунає.

— Я тут, в альтанці. Не лякайся. 

— Та я не… — хочу сказати, що не злякалася, але це не так, тому вирішую змінити тему.  — А ти чому не спиш? — запитую торкаючись руками поруччя, і, намагаюся зловити в темряві його силует. Не виходить.

— День був насиченим. Намагаюся зібрати докупи думки.

— Ти там що, палиш? — здається, до мене починає доходити запах диму. Неприємно. Ненавиджу цей  їдкий задушливий запах. 

— Угу. Спускайся, якщо теж не можеш заснути, — несподівано пропонує Дем, змушуючи на мить затамувати подих.

— О, ні, — відмахуюсь я. — Пасивне паління — це не для мене, — я б краще випила чогось міцного і душе зігріваючого, але вдихати нікотин точно не для мене.  Однак, сказати про своє бажання Дем'яну я не наважуюсь. 

— Я більше не палитиму, мала. Просто поговоримо. Ми стільки часу не бачились, — голос Дем'яна звучить спокійно, впевнено. Я не можу йому відмовити, чесно. 

— Добре. Я зараз вийду, — після п'яти секунд роздумів я швидко погоджуюся відчуваючи, як настрій миттєво покращується. 

Накинувши на плечі плед тихо спускаюся сходами на перший поверх і обережно вислизаю у двір. Не знаю, чим в цей момент займається Оксана, але той факт, що Дем'ян зараз не з нею, неабияк мене тішить і додає впевненості. 

— Дем'яне? — шепочу, наче, нас може хтось почути і, майже, навпомацки намагаюся рухатися в сторону альтанки поки не перечіпляюсь за якусь декоративну споруду і з тихим зойком падаю на газон. 

— Вірочко, ти ціла? — невідомо звідки біля мене виростає Дем'ян і допомагає мені, незграбі такій, підвестися на ноги. 

— Нічого не болить? Не забилася? Вибач, це я винен, що не ввімкнув освітлення. Хотів побути в темряві, дурень, — хлопець починає мене обмацувати з ніг до голови, тим самим змушуючи мене ніяковіти. Все таки добре, що зараз ніч і Дем'ян не бачить, як горять мої щоки, і не чує гуркоту мого скаженого серця.  

— Все гаразд, Деме. Подумаєш, коліна трохи позеленіли. Мені нічого не болить, не хвилюйся.

— Точно? — запитує занепокоєно.

— Точно, — запевняю. — Не треба так хвилюватися. Я вже не та маленька дівчинка, яку постійно треба захищати та оберігати. 

— Для мене — все ще та, Віро. І завжди нею будеш. Ходімо, сядемо нарешті, — притримуючи мене за талію Дем'ян допомагає мені дістатися альтанки. Кожен його дотик, кожен подих і рух зараз, у темряві, відчувається настільки гостро, що тіло вкривається сиротами, а про божевільне серце я взагалі мовчу.

Боже! Не можна так реагувати! Це заборонено!  

Наче перелякане ягня ховаюся вглиб альтанки подалі від нього, але Дем'ян, наче, знущається з мене, сідає поруч і вмикає ліхтарик на телефоні, мабуть, для того, щоб звести мене з розуму остаточно. Тепер я бачу, що він не тільки палив, але й випивав. 

На столі стоїть відкрита пляшка віскі, м'ясна нарізка і одна чарка. Схоже, він дійсно планував побути на самоті, але чомусь вирішив запросити мене. 

— Чому ти один? Де Оксана? — запитую, щоб зав'язати якусь розмову, але тема його "дівчини" Дем'яну не подобається. Він невдоволено хмуриться, а тоді бере до рук пляшку і наливає в чарку алкоголь. 

— Спить, мабуть. Сказала, що не буде годувати комарів. 

Он як. Наша панна боїться бути покусаною комахами. Хоча, це навіть на краще. Отже, нас ніхто не потурбує.

— Ти гарно облаштував дім і подвір'я. Оксана, мабуть, допомагала.

— Допомагали дизайнери і гроші, а Оксана непогано керувала. Давай краще поговоримо про тебе. Ти обдумала мою пропозицію щодо ферми? — Дем'ян несподівано змінює тему, за що, насправді, я йому дуже вдячна. Зараз, при світлі ліхтарика я нарешті можу розгледіти його задумливий вираз обличчя і відчути пильний погляд на собі.