Розділ 1.

— Ой, Вірусю, ти сьогодні така красуня, очей не відвести! Назарчику так пощастило з нареченою, — розчулено обіймає мене мама, а тоді розправляє мою фату, яка трохи пом'ялась після її тісних обіймів. Мабуть, якби це був якийсь інший день, я б навіть засмутилася, що не виглядаю на всі сто перед шлюбною церемонією, але не в цю мить. Зараз мені до лампочки, що на мені одягнено: ошатна сукня за двадцять тисяч доларів, чи одноразовий пакет для сміття… Хоча ні. Брешу. В дорогезній розкішній сукні з фатою до підлоги, стояти перед дзеркалом набагато приємніше, особливо, коли тобі відомо скільки твій наречений відвалив за неї грошей.

Так. Я сьогодні виходжу заміж. От тільки не за простого хлопця, а за рідкісного вилупка, і, як виявилось, жахливого бабія — Назара Приходька. 

Мабуть, вам цікаво, навіщо мені пов'язувати своє життя з хтивим придурком, який напередодні нашого з ним весілля, наплювавши на всі моральні цінності, начиняв молоденьку офіціантку в одній з кімнат нашого будинку?

Правильно, мені таке щастя не треба й задарма! Але кинути я хочу його красиво. Я б навіть сказала, витончено. 

Ні, я не репетирувала цього заздалегідь. Я буду імпровізувати. 

"Ні, Назарчику."

"Ні." 

"Ти не той самий. Тому, ні. Мені дуже шкода".

Але ж і правда шкода! Часу, який я даремно витратила на цього "принца"! 

Все таки, Боженька змилувався наді мною, коли відкрив мої очі на цього козла не після весілля, а за день до. От, чесно, за це я йому дуже вдячна.

Подумати тільки! Це ж виходить, якби я не повернулася з манікюру раніше, я ж могла навіть не дізнатися про його зраду. А тепер, ці стогони і брудні словечка, що злетіли в пориві пристрасті з поганого рота Назара я буду пам'ятати до кінця своїх днів.

Я ж кохала його! Я наївно вірила, що після зустрічі зі мною, зірка університету і найкрасивіший хлопець на потоці, закохався в мене до втрати свідомості. Я вірила, що стала для нього тією самою, єдиною дівчиною в цілому світі, і, що ми тепер завжди будемо разом!

Даремно. Як виявилось, такі люди, як Назар Приходько, не змінюються, і, мій гіркий досвід це підтвердив. 

— Ну що, доню, ти готова? Всі чекають лише на тебе, — до кімнати заходить мій вітчим — дуже хороша людина, новий чоловік моєї мами, який сьогодні поведе мене до вінця. Ох, знали б вони з ненькою, що ніякого весілля не буде, то й не витрачали б кровно зароблених тисяч на це свято розкоші і пафосу. 

— Готова, — роблю глибокий  вдих, беру Дмитра під руку, і ми, неквапливо, під приємну повільну музику починаємо рухатися по червоній доріжці до розкішної арки в саду.

Дві сотні гостей захоплено розглядають моє вишукане вбрання, хтось тихо схлипує, хтось пускає скупі сльози, а от мій наречений шкіриться на всі тридцять два, навіть не підозрюючи, чим для нього закінчиться цей день. 

Жіночка, яку запросили проводити церемонію починає свою довгу промову про неосяжну силу і чарівність кохання, про відповідальність за свою половинку,  "вірність" і "повагу". Чомусь, саме ці слова закарбовуються в моїй пам'яті, а зраджене серце лише болісно вистукує свій ритм. 

— ... Назаре, — після вступної частини, жінка першою звертається до мого недолугого нареченого.

— Чи даєте ви обітницю, щиро кохати Віру, оберігати, поважати й бути вірним, залишатися поруч в горі і радості, багатстві й бідності, здоров'ї і недузі? 

— Так, — промовляє Назар і дивиться на мене своїми красивими блакитними очима. Ох, я забула додати — брехливими і безсоромними. Ніколи йому не пробачу…

Господи,  адже я колись закохалася в ці глибокі бездонні блакиті, а виявилось, що ніякі вони не глибокі, і дно якесь замулене… 

— Тепер, ваша черга відповідати, — звертається жінка вже до мене, різко перемикаючи увагу гостей на моє, дещо напружене і схвильоване  обличчя. 

Упс… В моїй уяві відмова звучала набагато сміливіше,  впевненіше і жорсткіше… Матінко небесна, дай мені сили…

— Віро? 

— Я не можу, — тихо промовляю, хитаючи головою, і, шокую своєю відповіддю бідну жінку, яка мабуть, вперше опинилася в подібній ситуації. Наречений теж різко занепокоївся і засмикався, наче його смажений півень клюнув у дупу.

— Віруню, що це за жарти? Ти перехвилювалася, кохана? Мабуть, не тямить себе від щастя, ось і верзе дурниці, — натягнуто посміхається Назар, поки публіка з відкритими ротами спостерігає за розвитком цього скандального весілля. Мама і вітчим стільки грошей втюхали в це гуляння… Вони мене не пробачать, присягаюся, однак жити з цим покидьком я не буду. Не після зради…

— Я не можу вийти за тебе, бо я… я…тобі зрадила… вчора, — випалюю, і в очі його потемнілі дивлюся.  Я не планувала цього говорити, присягаюся. Це все імпровізація чистої води, і, треба бачити, як різко витягується обличчя мого "любчика", а його величезні круглі очі мало не вистрілюють з орбіт.

— Віронько, на нас дивляться дві сотні гостей. Не будемо сваритися через дурниці. Я тебе пробачаю, — міцно стиснувши щелепи, тихо шипить Назар, переводячи злісний погляд на жіночку, яка щиро шокована тим, що бачить. Якщо чесно, я теж…

— Продовжуйте, — киває мій наречений, наче, нічого не сталося. Нічого не можу зрозуміти… Я щойно сказала, що зрадила йому, а він пробачає? Ні, дорогенький! Весілля не буде!