Розділ 9

Все ще внутрішньо напружена, Лія мовчки витріщалася в бокове вікно. Періодично вона відчувала на собі погляд Івана, але розмовляти безтурботно у розважливо, а ще краще — дотепно, поки що не могла.

Лія сама себе не розуміла. Дві ночі вона провела під одним дахом з Ковчем, і всього лише декілька хвилин почувалася незручно — коли Іван застав її в душі голою. Зараз же на дворі день, і, як мінімум, одна людина в курсі, що вона поїхала разом з Ковчем, проте внутрішня невпевненість в правильності свого вчинку не відступала. У якийсь момент Лію відвідала думка зателефонувати мамі й про все їй розповісти. Не зовсім про все, а загалом. Але вона сама себе зупинила. Ще не вистачало, щоб мама розхвилювалася.

«Ага, ти ще вийди з машини посеред дороги та попутку упіймай, щоб назад доїхати — з взагалі незнайомим водієм. Боягузка».

От і гукнулося їй наполегливе прагнення все тримати під контролем. Після розлучення вона спеціально цьому вчилася. Зробила все можливе, щоб більше ніколи не засмучуватися через чоловіків — і пропустила той момент, коли її недовіра до них стала тотальною. Адже логічно припустити, що не всі чоловіки — брехуни.

Та й Ковч не дав їй жодного приводу підозрювати себе бодай в чомусь поганому. Якщо вона й відає про нього замало, то лише тому, що сама не захотіла його розпитувати й Івану заборонила бути відвертими.

«Довірся мені». Йому легко казати.

Лія зрозуміла, що покусує ніготь на великому пальці, коли Ковч взяв її за цю руку та підніс до своїх уст. Поцілував, але не відпустив, зігріваючи її холодні пальці.

Іван точно помітив, що вона хвилюється. Не міг не помітити. Він дуже уважний. Але якщо прямо в цю хвилину скаже їй хоч щось з цього приводу...

— Термальні води своїм пацієнтам рекомендуєш?

— Що?

Лія здивовано поглянула на Івана. Це він її так відволікає, чи що?

— Я про підземні води з температурою вище двадцяти градусів за Цельсієм.

— Знаю я, що таке термальні води. Рекомендую, звичайно ж. Вагітним з обережністю та тільки абсолютно здоровим. Для інших — це, поза всяким сумнівом, корисна річ. Для шкіри, суглобів, для розслаблення... Показів не злічити, а протипоказів не так вже й багато. А чому ми зараз про це розмовляємо?

— От зараз і дізнаєшся. Бачиш будівлю біля підніжжя пагорба?

Лія поглянула в зазначеному напрямку й здивовано моргнула.

— Там не одна будівля. І основна, мабуть, зведена нещодавно. Це що — таємний притулок якогось мільйонера?

— Я б сказав — деяких з них. А ще тих, хто трохи бідніший. Головне, щоб міг розплатитися за численні послуги.

— Послуги? Якого характеру? Інтимного? — Лія не збиралася цього казати, але слова вже зірвалися з язика. Вона похитала головою. — Забудь. Я пожартувала.

— Якщо вважати індивідуальний підхід до кожного пацієнта та таємницю персональної інформації послугами інтимного характеру, тоді так, — посміхнувся Ковч, відкрито милуючись її збентеженим обличчям. І вона теж молодець. Доросла жінка, а реагує наче дівчисько.

— Особисто мене жодні з послуг для мільйонерів не хвилюють. Я не стикаюся з цими панами у своїй роботі. Власники золотих і платинових карток та їхні жінки вважають за краще поправляти здоров'я за кордоном. До речі! Може, вони тобі траплялися?

Лія вже зрозуміла, що перед ними щось на зразок курорту для багатіїв.

— Золоті та платинові — в минулому. Зараз по-справжньому заможні люди обирають чорний колір. Якщо чесно, я не знаю, чи траплялися мені мільйонери. Там, де я працюю, інформація про всіх пацієнтів закрита. Головне, щоб у них були або страховка, або потрібна для прийому лікарів та проведення процедур сума.

Поки вони розмовляли про мільйонерів, Іван продовжував тримати її за руку, а Лія удавала, що нічого особливого не відбувається — вкотре. Головне, не затівати розмову про особисте. Навіть про її руку в його долоні. Тоді вона зможе протриматися до завтра й не спокуситися. Мабуть.

А ще Лія раптом зрозуміла, що майже заспокоїлася.

— І ніяких... — вказала вона вільною рукою будівлю, що невпинно наближалась, — таємних притулків для багатіїв?

— Нічого про це не знаю. Тебе зацікавили таємні притулки чи мільйонери?

Лія затримала погляд на засмаглому профілі, на трохи піднятому в легкій усмішці куточку рота й несподівано зрозуміла, що привернуло її в цьому чоловікові з першої хвилини знайомства. І це — не безперечна мужня краса, не вміння обходитися з жінкою і вже тим більше не очі кольору кави. Хоча й перераховане їй подобалося все більше. Підкорила Лію незмінна спокійна впевненість Івана в рухах, погляді, вчинках. У нього так легко закохатися. Чому ж він не одружений?

— Ні те, ні інше, — похитала вона головою, посміхаючись у відповідь.

— Чому ж, якщо не секрет?

— Заморочливо. Надаю перевагу доступним курортам.

— А чоловікам?

Договорилися, називається. Лія кивнула у вікно.

— Як ми туди потрапимо? Сподіваюся, ти — не таємний мільйонер, ні?