Розділ 7

Злата та Ілля вийшли з читальної зали бібліотеки, коли на вулиці вже почало сутеніти. Вони разом зубрили анатомію.

— Ось навіщо це — сидіти на стільцях декілька годин поспіль і дихати пилом з книжок, за якими ще наші батьки вчилися? В інтернеті ж все є. Пощастило нам отримати в куратори викладача анатомії у віці шістдесят плюс, — невдоволено висловилася Злата та позіхнула. — Вона б ще старосту змусила списки присутніх складати.

— Навіщо їй староста? Завтра сама зайде до бібліотеки та перевірить, хто підручники брав, — зауважив Ілля й взяв її за руку, щоб перейти дорогу.

Він завжди так робив, і Злата при цьому не відчувала себе маленькою. Він такий турботливий, її Ілля. Злата не знала, чи може називати його своїм після єдиного поцілунку, але думати так їй ніхто заборонити не міг.

— Але чому вона змушує нас сидіти в читальній залі?

— У мене є припущення, — зауважив Ілля та обійняв її за талію, щоб відсунути в бік. Назустріч йшла зграйка дівчат приблизно їхнього віку. Дівчата одразу звернули увагу на Іллю й почали стріляти очима. Злата зиркнула на свого супутника й видихнула. Той дивився вперед, прокладаючи їм шлях, і не бачив, що за ним спостерігають сторонні. Або йому було байдуже. А ще Злата пошкодувала, що вузький відрізок дороги занадто швидко закінчився, і Ілля прибрав руку з її талії.

— Яке припущення? — нагадала Злата.

— Мабуть, наш куратор вважає, що таким чином ми точно вивчимо завдання. Адже в читальному залі заборонено користуватися телефонами. А дома занадто багато відволікаючих моментів.

— Хочеш сказати, що це такий лайфхак з її боку?

— Можна й так назвати.

Не змовляючись, вони повернули до дому Злати.

Ще минулого разу їй страшенно хотілося запросити його до себе, але вона стрималася. До поцілунку, можливо, й покликала б — як друга. Однак після того, як вони провели знаменний для неї експеримент, на думку Злати — вдалий, вона не ризикнула зробити таку пропозицію. Ні, Злата не думала ні про що таке... Більш близьке, чи що. Тобто, трохи думала, звичайно ж, адже Ілля ей дуже сильно подобався, але поки що не збиралася робити наступний крок. Зарано ще. Вони тільки почали зустрічатися. Але від цього запросити Іллю до себе менше не хотілося.

А якби зважилася, цікаво, як відреагував би на таке Ілля? Злата дуже сподівалася, що він не почав би думати про неї гірше. І взагалі, все це, напевно, дуже складно — стосунки. Хоча, дівчата в групі зустрічаються ж, і навіть сплять з хлопцями, хоча й знайомі менше місяця.

Злата намагалася уявити, як це могло б статися у них з Іллею, але у неї нічого не виходило. Можливо, хоч у нього є якесь уявлення, як це повинно відбуватися. Напевно, вона ще просто не готова до такого.

На цьому відрізку шляху було дуже шумно, і вони навіть не намагалися розмовляти, щоб не кричати. Ось підійдуть до будинку, тоді... Цікаво, Ілля поцілує її знову? Златі б хотілося. Це так бентежно, що здається, ніби серце зупиняється. Вчора їй зовсім не хотілося прощатися, а потім вона ще довго лежала у своєму ліжку в порожній квартирі без сну. Розкладала їхній поцілунок на кадри й мріяла ...

— Послухай, я тут згадала, що мама просила мене пожити у бабусі. Її будинок по дорозі. Проведеш мене?

— Питаєш. Показуй дорогу.

Коли бабусин під'їзд опинився в полі зору, Злата засмутилася. Біля нього на лавочці вели бесіду дві жінки, а ще одна стояла до сусідок обличчям. При свідках Ілля точно не цілуватиметься. Та й Злата не дозволила б. Мама виросла в цьому дворі, і Злату тут всі знають. Не те щоб вона переймалася з приводу можливих пліток, але зайві розмови мамі не сподобалися б. Досить і того, що її називають «розлучена Юлька з четвертого поверху».

Підійшовши ближче, Злата зрозуміла, що поруч з лавою стоїть не будь-хто, а її власна бабуся. А не впізнала її внучка через новий брючний костюм — темно-синій у білу смужку. У цей момент бабуся обернулася, а відповідно, і тікати стало пізно.

Долоньку Злати зігріла тепла рука. Вона поглянула у вузьке, трохи кутасте, серйозне обличчя й відповіла на невисловлене питання:

— Бабуся. Там, біля під'їзду.

— Мені піти? — поцікавився Ілля.

Образився? Ні? Златі не хотілося, щоб він подумав, ніби вона його соромиться.

— Якщо тільки ти проти знайомства.

— Я — не проти, — рішуче промовив її хлопець. Він такий сміливий!

Бабуся не стала чекати, поки вони підійдуть. Сама зробила з десяток кроків в їхній бік. Сусідки тепер від цікавості нігті гризти почнуть. Яка все ж розумна жінка — мамина мама. А ще дуже гарна у свої п'ятдесят сім. Шкода, що живе одна і вже давненько.

— Добрий вечір, — привітався Ілля, але долоню Злати не відпустив, хоча бабуся й подивилася багатозначно на їхні переплетені пальці.

— Привіт, ба, — слідом за Іллею вимовила Злата.

— Вітаю, молоді люди. Гуляєте?

— Бабусю, ми в бібліотеці були. А потім я згадала, що мама просила до тебе забігти. Ось Ілля мене і... — Злата запнулася. — Ілля, це моя бабуся Світлана Михайлівна. Бабуся, а це — Ілля Жук.