Розділ 5

Лія прокинулася від запаху кави.

Злата приготувала?

Та в цей момент Лія згадала, що вона — не вдома, і розплющила очі. Крізь щілини в жалюзі просочувалося вже по-вересневому неяскраве світло. А ось двері спальні виявилися відчиненими. Тому Лія й відчула улюблений аромат. Двері вона особисто й щільно закрила ще вчора ввечері, відповідно хтось їх відкрив і, можливо, навіть спостерігав за нею.

Це припущення змусило Лію підтягнути коліна до живота.

Що це з нею? Шлунок пустує? Осіння дистонія? Емоції через край? Хочеться Ковча?

На думку спала фраза, вимовлена ​​Іваном перед тим, як він пішов зі спальні. Взагалі-то пристойні чоловіки не висловлюються настільки прямолінійно. Адже вони ледь знайомі. Але ж і пристойні жінки не відчувають від цього задоволення і не думають про це декілька годин, крутячись в ліжку та намагаючись заснути — щоб вранці почати згадувати знову.

Несподівані слова чомусь схвилювали Лію навіть більше, ніж те, що Ковч застав її голою. Вона змусила себе дихати глибоко та рівно. Розпрямила ноги. Потягнулася за телефоном. Так, потрібно підійматися, якщо вона хоче встигнути все, що запланувала.

Відправляючи Златі повідомлення, щоб та не проспала заняття, Лія непокоїлася. Як там її дитина? У віці дочки Лія вважала себе дорослою. Але зараз, дивлячись на Злату, вона розуміла, що її дівчинка ще досить уразлива для тих, хто досвідченіший або нахабніший. Лія не могла змусити себе перестати постійно хвилюватися за доньку.

Ще цей Ілля... Мабуть, варто з ним познайомитися. Або хоча б дізнатися про хлопця бодай щось. Але як це зробити, щоб не втратити довіру Злати?

Лія підійнялася, розсунула жалюзі та дуже ретельно заправила ліжко. Озброїлася об'ємною косметичкою та вирушила до ванної кімнати. Волосся вона висушила перед сном — ноги, до речі, теж поголила. А зараз вклала пасма за допомогою спеціального засобу. Умивалка, зволожувальний та тональний креми, консилер під очі, пастельні тіні, трішки рум'ян, коричневого кольору підводка, темно-коричнева туш, нюдовая помада...

Лія оцінила отриманий образ і посилила відтінок помади, скориставшись яскравішим кольором. Подумала, що наводить красу надто вже ретельно, і покидали тюбики до косметички. У якийсь момент їй здалося, що хтось увійшов до спальні. Лія обережно визирнула з ванної, але в кімнаті нікого не виявила. А ось двері були прочинені ще трохи ширше.

Невже приходив? З якою метою? Нагадати про конференцію? Ну, так тепер господар будинку знає, що вона прокинулася.

За десять хвилин Лія вже спускалася сходами в вовняній темно-зеленого кольору сукні та в коричневих замшевих туфлях на зручних, хоча й доволі високих підборах. Шаль вона тримала в руці. Йшла діловито, немов у себе вдома. Ніби для неї це — звичайна справа: йти назустріч чоловікові, який стояв біля підніжжя, спершись спиною об одвірок та засунувши руки до кишень штанів. Гарних таких штанів, дорогих.

Лія змусила себе перевести погляд на чоловіче обличчя — і ледь не впала зі сходів. Іван підхопив її так легко, наче вона нічого не важила, але одразу опустив на підлогу. Відчув, що вона напружена?

«А ти хотіла, щоб так і тримав?»

— Дякую, — кинула надто різко та пом'якшила подяку легкою посмішкою. — І доброго ранку. Ще встигаємо?

Потрібно терміново перестати згадувати його слова про... піжаму, інакше у них навіть світська розмова не вийде.

— Машина під дверима, так що встигнемо навіть поснідати. Є кава й круасани. Ласкаво прошу до кухні. Упевнений, що тут ти ще не була.

— Не була. — Поводився він, звичайно ж, надто самовпевнено, але Лія готова була пробачити таке чоловікові, який готовий напоїти її особисто приготованою кавою. Витерпіти таку поведінку декілька днів — справа нехитра. Якщо вона не знайде інше місце для ночівлі. А якщо знайде, то й терпіти не доведеться. — Звідки круасани?

— Кур'єр доставив з супермаркету. Ще теплі.

— Тут є супермаркет? — здивувалася Лія, сідаючи за дерев'яний стіл. Шаль вона кинула на спинку стійкого на вигляд стільця. Тут всі меблі були з дерева. Тільки робочі поверхні покриті металом. У кухні Лії сподобалося набагато більше, ніж у спальні.

— Є. Там, де тусуються відпочивальники, є все. Салон краси, кінотеатр, ресторан і навіть нічний клуб, — перераховував Іван, поки ставив перед нею чашку з кавою. — До речі, не гірші, ніж у великих містах.

— І ціни, звичайно ж, не нижчі.

— Скажімо так — гнучкі. Виробництва ж немає. Населення живе лише завдяки санаторно-курортному бізнесу. Кожен крутиться, як уміє. Втім, як і в кожному куточку світу.

Лія згадала, як ще декілька років тому працювала, де тільки могла. Та й зараз поєднувала. Тільки розмовляти про це не хотіла. Вона пригубила каву.

— Аромат — чудовий. Чутно на весь будинок.

— Я в курсі, — відповів Ковч, побічно підтверджуючи версію про те, що двері в спальню він залишив відчиненими невипадково.

Іван сів навпроти та поглянув Лії в очі — занадто пильно для її спокою.

Що ж вона так ніяковіє? Їй же купа років! Після вчорашнього непорозуміння та подальшої розмови Лії доведеться заново вчитися споглядати на цього чоловіка спокійно.