Розділ 1

— Юліє Олександрівно, обіцяю, що не пошкодуєте, — менеджер Центру жіночого здоров'я «Іштар» споглядав на неї чесним поглядом, що дуже сильно нагадував погляд Кота з відомого мультика. — Конференція очікується шикарна.

Найбільше за все вона ненавиділа все незаплановане. Знятися з місця та мчати в невідомому напрямку — не для неї. Ось навіщо їй цей клопіт?

— Могли ж попередити за день або два. У мене — лекції, студенти, особисті плани, — обурилася Лія. Вона щойно з'явилася на свою другу роботу, а за зарплатою першу, і навіть не встигла надягнути халат, коли в її кабінет обережно та з винуватим виразом обличчя прокрався Аркадій Шумський, один з адміністраторів центру, з відверто нахабним проханням — прямісінько сьогодні поїхати до санаторію, що розташувався за двадцять кілометрів від міста, на міжнародну конференцію, присвячену порушенню обміну речовин у вагітних.

— Це усього лише на три дні. Сьогодні вже четвер. У неділю до вечора повернетеся. Якщо потрібно, я можу зателефонувати вашому завідувачу кафедри. Думаю, він не відмовить. Конференція такого рівня всім тільки на користь. Шкода, що дізналися ми про неї тільки сьогодні.

Аргументи Аркадій викладав впевнено, але в очі Лії не дивився. Відчував, що неправий. А, може, професорові дзвонити бажанням не горів.

Що ж, їй в будь-якому випадку варто взяти перемовини на себе. І просити колег, щоб хто-небудь замінив її на парах, доведеться самій. Професор не буде займатися подібними питаннями. Важливо довести завідувачу, що конференція вкрай важлива для кафедри.

І коли, запитання, над цим міркувати? Як же її все це нервувало!

— Послухайте, я — не дівчинка на побігеньках. Мені потрібно зібрати речі. Не можу ж я три дні поспіль з'являтися на засіданнях в тому костюмі, який зараз на мені. А де взяти розклад конференції, розпорядок дня? Там же, напевно, різні секції…

— Ми вже зареєстрували вас онлайн. Секція так і називається — «Нормалізація обміну речовин у вагітних». Оплату заходу вже підтвердили. Тільки...

— Тільки що?

Лія підозрювала, що повинні з'явитися якісь «тільки». Адже без цього ніколи не обходиться — навіть якщо про все знати заздалегідь. А в такій метушні...

— Всі номери у санаторії заброньовані. Охочих виявилося занадто багато. Бачите, на яку популярну конференцію ми просимо вас поїхати.

Це називається «просимо»?

— Тобто, жити мені там ніде?

— Організатори залучили рієлторів, які пообіцяли забезпечити тимчасовим зручним житлом всіх зареєстрованих. Поснідати та пообідати можна в їдальні при санаторії. Правда, вечерю доведеться організувати самостійно, але ви обов'язково збережіть всі чеки. Ми їх оплатимо.

— Послухайте, але ж у мене пацієнтки!

— Ми скасували ваш прийом до понеділка, — обережно, навіть м'яко зауважив Аркадій. — У вас є дві години, щоб зібратися. Вам навіть не потрібно поспішати на електричку. Водій нашого центру доставить вас на місце. З хвилини на хвилину ми отримаємо електронною поштою адресу, за якою ви будете ночувати.

Все передбачили. Але ж можна було хоча б зранку зателефонувати!

— Все це…

— Юліє Олександрівно, зрозумійте, це — вимушений захід. У нас на носі міністерська перевірка, а ні в кого немає необхідної спеціалізації з цього важливого питання. Через бісову, вибачте, перевірку, ми навіть заманили цінного фахівця-мамолога. Він з'явиться з дня на день. Довелося, знаєте, попотіти — вибачте за інтимні подробиці, щоб його вмовити. До речі, ви зможете використовувати бали, зароблені на конференції, для лікарської атестації. Хіба це не чудово?

Бали для атестації зайвими не бувають, проте...

Лія раптом зрозуміла, що стає схожою на стервезну скрипулю (стара діва – прим. авт.), але вона — не така. Юлія Дашкевич — усього лише розлучена мати вісімнадцятирічної студентки медичного університету. Між іншим, доросла дитина, хоча й першокурсниця, в її випадку — теж не аргумент. Та й втрачати прибуткове місце вона поки що не готова.

— Просто чудово, — видихнула Лія та вхопила до рук сумку, яку лише на початку розмови поставила на стільця. — Передайте з водієм адресу санаторію, ночівлі та копії квитанцій про оплату. Й ще — продублюйте все це на мою пошту, будь ласка. Чекаю на машину вдома. Наскільки я пам'ятаю, ви пообіцяли мені два години на збори.

— Все зробимо. Бажаю вдало провести вихідні, Юліє Олександрівно.

— Вашими молитвами.

* * *

— Мам, а ти коли повернешся?

Злата літала по квартирі, допомагаючи матері збирати дорожню сумку. На щастя, дочка виявилася вдома, інакше Лія точно нічого б не встигла або що-небудь забула.

— Орієнтовно в неділю по обіді. Може, поживеш декілька днів у бабусі? — Лія не стала казати, що так їй буде спокійніше. Бо тоді Злата точно впреться та зробить навпаки. Навела інший аргумент: — Ти у неї з серпня не була. Вона скучила. Обіцяла твій улюблений сливовий пиріг спекти, — вмовляла, намагаючись не тиснути.

— Навіть не знаю, — протягнула Злата. — Ми з Іллею завтра збиралися піти в кіно.