Глава 23

Барбара

Вона навіть подих затримала, поки очікувала на відповідь. Чомусь з кожною секундою, навіть долею секунди, ще невимовлені слова Ждана ставали усе важливішими.

— Ні, — рішуче відповів Ждан, приклав долоню до потилиці Барбари та самовільно влаштував її голову на своєму плечі.

Барбара ж мовчки йому це дозволила і навіть задоволено всміхнулася. Для цього чоловіка, здавалося, усе було просто, а вона завжди все ускладнювала. Проте цього разу вирішила так не робити. Що тут такого, коли вони ось так, близько? Барбарі це подобалося. До того ж вони не робили нічого особливого. Поки що…

— А де мама Олега? — все ж таки поцікавилася Бася, бо така вже в неї допитлива натура.

— Віра давно має іншого чоловіка, іншу сім’ю. Ми розлучилися одразу після закінчення університету, — повідомив Ждан так спокійно, наче говорив про далеку родичку. — До речі, ти можеш її пам’ятати. Вона бувала на вечірках на дачі твоїх батьків.

— Віра? — недовірливо пробурмотіла Барбара. Вона негайно пригадала цю вродливу білявку, яка зазвичай конкурувала з її сестрою, але це не заважало їй приїжджати на молодіжні зібрання до батьків дівчини, яку вона вважала суперницею мало не з першого класу. — Коцюба?

— Ага.

— Послухай, але як це сталося?

Барбара ніколи й нічого особливого не помічала між Вірою та Жданом, а Бася була дуже уважною. Звісно, що кожна дівчина інколи затримувала погляд на Жданові, але той дивився лише на Катерину. Тобто, особливо дивився лише на сестру Басі.

Барбара та навіть голову підійняла і зазирнула Жданові в обличчя, щоб не пропустити відповідь, але той повернув її голову на своє плече.

— Дуже просто. Ми навчалися в одному університеті, ну і…

— Там, куди ти перевівся з нашого місцевого медичного після того, як ви з Катериною розбіглися?

— Там, — підтвердив Ждан, а потім несподівано додав: — Не хочу говорити про своїх колишніх. Тут такий гарний вечір…

— Ніч, — уточнила Барбара.

— Тим більше. Пропоную просто танцювати та насолоджуватись моментом.

Музика пливла садом повільно й м'яко, і Барбарі здавалося, що разом з нею сповільнився весь світ. Вона більше не думала, куди вони рухаються і скільки часу минуло відтоді, як Ждан її обійняв. Голова Басі лежала на його плечі, і здавалося, що це найприродніше положення для неї, хоча ще декілька хвилин тому Барбара була переконана, що чудово контролює себе і власні реакції. Тепер же вона просто дивилася кудись убік на те, що випадково потрапляло в поле зору під час їхнього повільного обертання — темні силуети сосен, шафранне коло ліхтаря, поодинокі жарини в грилі, клаптик глибокого нічного неба між гілками… Усе це наче пропливало повз неї в одному неквапливому ритмі, а єдиною незмінною річчю залишався жар чоловіка, з яким Барбара танцювала.

Вона відчувала його всім тілом, як відчувають людину, якій ти дозволив підійти надто близько, щоб і надалі вдавати байдужість. Сильні руки Ждана лежали на її спині впевнено й водночас напрочуд обережно, ніби він чудово знав силу власних рук, але не збирався її використовувати. Однак кожен неквапливий рух змушував Барбару ще виразніше усвідомлювати, наскільки він близько. Вона пам’ятала його особливий аромат ще з ночі. Тепер цей запах змішувався з нічною прохолодою та димом від гриля, а Барбара раптом подумала, що могла б дихати цим вічно.

Її пальці мимоволі сильніше стиснули тканину його сорочки, хоча Бася не одразу це помітила. Можливо, саме музика була винна в тому, що все навколо стало таким трохи нереальним. Або ж справа зовсім не в мелодії. Просто Барбара знала, що танцює з чоловіком, якого колись бачила зовсім іншим — молодим, майже недосяжним хлопцем, про якого навіть мріяти собі не дозволяла. А тепер цей чоловік тримав її в обіймах, і Бася вже не була тією дівчиною, яка дивилася на нього крізь шибку з темної кімнати. Вона стала дорослою жінкою, яка чудово розуміла власні відчуття, і саме тому їй було особливо важко переконувати себе, що нічого незвичайного не відбувалось.

Барбарі не хотілося ані говорити, ані міркувати про те, що буде завтра, а також згадувати, як легко ще вчора вона могла переконати себе, що минуле давно втратило над нею владу.

Зрештою, зараз минуле і не мало жодного значення. Був лише цей вечір, тиха музика, рука Ждана на її спині й дивне, майже запаморочливе відчуття, що після стількох років вони нарешті танцюють повільний танець, на який колись одна сором'язлива дівчина навіть боялася очікувати.

Музика все ще тихо лунала в саду, а Барбара вже зовсім розслабилася в чоловічих обіймах, коли відчула, як гарячі губи Ждана торкнулися її шиї — легко й неквапливо, але по шкірі одразу пробігла приємна хвиля. Ждан не поспішав, наче давав їй достатньо часу зрозуміти, що відбувається, і саме ця повільність виявилася значно сильнішим подразником за будь-який раптовий порив.

Його губи ковзнули вище, торкнулися шкіри за вухом, і Барбара заплющила очі. Від цього простого дотику все її тіло ніби стало чутливішим до кожного наступного руху. Вона відчувала його руки, його тіло, тихе дихання і музику, яка тепер здавалася мелодією самої ночі. Ще мить — і Барбара сама підійняла до Ждана обличчя, а її руки огорнули його шию.

Цього разу жодному з них уже не потрібно було удавати, що це — просто танець.