Глава 15

Ждан

Дорогою додому він багато розмірковував, прикидав то одне, то інше, і нарешті вирішив, що для літнього вечора, коли додому повертаються син з невісткою, а ще має з'явитися несподівана, але дуже гарна гостя з минулого, найкращою святковою вечерею буде не щось вишукане й складне, над чим доведеться чаклувати пів дня, і результат передбачити важко, а хороше м'ясо на грилі, овочі, свіжа зелень і аромат диму, який чомусь завжди перетворює звичайне приймання їжі на маленьку подію. Улітку взагалі не хотілося стояти біля плити, коли за вікнами було так приємно, що й додому заходити задавалося мало не злочином. А ще сонце неохоче, трохи театрально, сповзало до вечірнього обрію, та й квітучий сад додавав шарму будь-чому…

Тож на цьому Ждан і зупинився.

Для гриля вони колись разом з Олегом облаштували в саду окремий куточок. Синові тоді було ще років сімнадцять чи вісімнадцять, і він з тим юнацьким ентузіазмом, який змушує будь-яку ідею перетворювати на масштабний проєкт, заявив, що звичайного мангала їм недостатньо. У результаті справа завершилася невеликим, але зручним майданчиком під навісом, викладеною світлим каменем, з добротним грилем, широкою дерев'яною стільницею для підготовки продуктів, полицями для посуду та довгим столом й садовими кріслами неподалік. Поруч росли декілька квітучих кущів, які посадила вже його невістка, а трохи далі стояли декілька шезлонгів, в яких було особливо приємно сидіти ввечері, коли спека спадала, у повітрі з'являлася прохолода, а над лісом поволі запалювалися перші зорі.

Ждан добре пам'ятав, як вони з Олегом споруджували все це майже власноруч, сперечаючись через кожну дрібницю. Олег хотів зробити простіше, Ждан — надійніше, і в результаті їм довелося шукати компроміс. Багато компромісів. Працювали вони удвох, тому тепер обидва могли з однаковим правом називати цю споруду своєю. Власне, так часто й буває з речами, які створюються разом — вони перестають належати комусь одному й перетворюються на спільний спогад, до якого можна повернутися навіть через роки.

Поки Ждан планував вечерю, за столом в кухні відбувалася зовсім інша, не менш відповідальна трапеза.

Близнючки обідали з такою зосередженістю, ніби їм доручили виконати надзвичайно важливу роботу, від результату якої залежала доля всієї родини. На щастя, онучки Ждана на відсутність апетиту не страждали і їжею не перебирали. Віка, як завжди, їла швидко, бо їй неодмінно треба було першою закінчити й побігти кудись у сад, Ніка ж увесь час нагадувала сестрі, що поспішати не можна, бо так казала мама, хоча сама при цьому примудрялася жувати й одночасно розповідати якусь історію. Вони то мінялися шматочками овочів — бо кожна любила різні, то вимагали одна в одної «чесну половину», а через хвилину вже обурювалися, що половина виявилася зовсім не чесною.

Броді теж не залишався осторонь.

Він сидів неподалік з виглядом істоти, яка давно усвідомила своє становище в цьому домі й не бачила жодної причини применшувати власну значущість. Коли дівчатка їли, кіт терпляче спостерігав за кожним рухом їхніх виделок, час від часу переводячи погляд на Ждана. Він ніби нагадував господареві про існування ще одного голодного члена сім'ї, якого чомусь досі не запросили до столу.

— Броді, ти вже їв, — першою нагадала йому спритна Віка.

Кіт подивився на неї так, що в його погляді можна було прочитати цілу лекцію про людську невдячність.

— Він вважає, що то було давно, — протлумачила його поведінку Ніка.

— А скільки минуло? — замислилася Віка.

— Я встигла з’їсти пів тарілки, — відповіла Ніка.

— Для Броді це дуже давно, — погодилася Віка.

Ждан, який саме діставав з холодильника м'ясо, не втримався від усмішки.

— Якщо ви будете годувати його щоразу, коли він так дивиться, через місяць нам доведеться розширювати двері.

Броді повільно відвернувся і зосередився на власному хвості. Було схоже, він вважав цю репліку образливою і не бачив сенсу продовжувати навіть мовчазне спілкування з людиною, яка настільки мало розуміється на котячих потребах.

Ждан тим часом узявся до справи. Він нарізав м'ясо, змішав маринад, додав спеції, трохи олії, часник і трави, а потім залишив усе це чекати свого часу. Після цього ретельно помив овочі — помідори, кабачки, солодкий перець, декілька цибулин і свіжу зелень, яку збирався подати вже до готової вечері.

Усе виходило напрочуд просто й водночас мало ту особливу святковість, яка не вимагає ані білих скатертин, ані дорогого посуду, ані меню на три сторінки. Сьогодні ввечері вони просто сидітимуть у садку і насолоджуватимуться компанією — Олег зі своєю дружиною, близнючки, Ждан і Барбара.

Він на мить затримав руки над мискою з овочами, сам не знаючи, чому ця остання думка раптом змусила його задоволено всміхнутися. Потім похитав головою, дивуючись власним відчуттям, і повернувся до приготувань, хоча до вечора ще було достатньо часу.

Ждан знову згадав про сина та невістку.

Олег поїхав за Міланою ще вдосвіта. Ждан прокинувся від звуку автомобіля, який десь за будинком коротко прогарчав двигуном, і, лежачи в напівтемній кімнаті, якийсь час дивився в стелю, намагаючись зрозуміти, навіщо його син вирушив в дорогу о такій нелюдській годині. Потім згадав учорашню сварку й тихо зітхнув. Сімейне життя, як Ждан давно вже зрозумів, іноді примудряється влаштувати драму там, де абсолютно не чекаєш.