Глава 11

Ждан

Він майже не слухав безупинного щебету онучок, але знав, що зараз вони показують Барбарі селище так, наче відкривають для неї новий материк. Ці дві маленькі красуні страшенно любили вигадувати та розповідати казки, а Ждан завжди уважно їх слухав. Навіть тепер він міг відтворити багато з їхніх історій, кожен захоплений вигук, кожну суперечку, яка зазвичай закінчувалася так само несподівано, як і починалася.

Однак сьогодні його увагу поглинуло зовсім інше — Барбара. Навіть не так — Бася. Ждан уже майже не сумнівався, що це вона.

Спочатку це було лише неординарне ім’я, потім кава з корицею, далі —  щось знайоме, але призабуте, в манері тримати голову, підіймати брови, мрійливо всміхатися — коли вона думала, що за нею ніхто не спостерігає. Та якби Ждан не приглядався, він точно б цього не помітив.

Тепер поруч йшла доросла та впевнена Барбара, однак Ждан вже почав впізнавати в ній худеньку дівчину, яка колись нишком визирала з-за дверей, коли він приходив до її старшої сестри.

Давненько це було. Тепер Бася — вродлива жінка, хоча й не яскравою красою, яка зазвичай змушує усіх обертатися. На відміну від старшої сестри, її врода відкривалася для тих, хто мав терпіння та цікавість зупинитися і поглянути на неї довше однієї секунди. Варто було лише бодай трішки поспостерігати за Барбарою, за тим, як вона рухається, і відвести погляд ставало непросто.

Та найбільше Ждана здивувало навіть не це. Його шокувало, що Барбара ніби не помічала власної привабливості, не шукала чужої уваги й не чекала захоплених поглядів. Увесь її інтерес зараз належав двом дівчаткам, які без упину розповідали їй про своє маленьке королівство. Вона слухала їх так уважно, ніби кожна історія справді була для неї важливою. Усміхалася, перепитувала, сміялася разом з ними та зовсім не звертала уваги на людей довкола.

А дарма. Ждан добре бачив те, чого не помічала вона. Чоловіки вже проводжали Барбару довгими зацікавленими поглядами. Жінки теж дивилися, щоправда, зовсім інакше — з тією особливою настороженою уважністю, з якою в невеликому селищі оцінюють незнайомку, що несподівано з'явилася поруч з відомою їм людиною.

Ждан навіть не сумнівався, що до вечора знайдеться щонайменше десяток версій того, ким Барбара йому доводиться, а завтра їх стане ще більше. Він знав, як швидко у котеджному селищі народжуються чутки, а також усвідомлював, що цього разу сам дав їм привід.

І це також було дивно. Бо якби на місці Басі була інша жінка, Ждан точно уникнув би цієї спільної прогулянки. Адже була ще Белла, про яку в селищі знали, але зараз Жданові й до цього було байдуже. Нехай говорять і вигадують. За декілька годин в компанії Басі він готовий був заплатити навіть таку ціну.

Лише одна думка не давала йому спокою. Чому вона мовчить? Невже все ж не впізнала? В це він уже не вірив. Надто уважно Бася іноді на нього дивилася, а ще частіше замислювалася. Вона завжди так робила в юності. Цікаво, що він запам’ятав про неї такі подробиці.

Та все ж — якщо ж впізнала, а Ждан схилявся саме до цієї версії, тоді чому досі нічого не сказала?

Однак у свої сорок чотири він вже не квапив події. Якщо це справді Бася, вона обов'язково заговорить сама. Треба лише трохи зачекати.

І Ждан чекав. Аж поки біля озера Бася не відпустила дівчаток поглядом, повільно повернулася до нього, усміхнулася так, ніби нарешті втомилася від цієї мовчанки, і промовила:

— Ну досить, Ждане. Ти ж мене впізнав. Хіба ні?

Ну от! Тепер все стало на свої місця. І несподівано для себе, а ще більше для Басі, Ждан міцно її обійняв та зі щирим задоволенням сказав:

— Радий бачити, Басю.