Глава 1

— Мені потрібна тижнева путівка на море, — рішуче вимовила Барбара та увімкнула кондиціонер. Сьогодні температура побила всі місцеві рекорди, а це — лише початок липня.

— Куди? — голос її знайомої Світлани лунав так дзвінко, наче вона ще підліток. Насправді ж Світлані вже перевалило за сорок, і ця мила пані мала власну туристичну агенцію «Мапа мрій».

— Байдуже. Важливо, щоб вже завтра. — Після цієї заяви в слухавці на певний час запанувала тиша. Невже зник зв’язок? Як же невчасно! — Світлано?

— Я тут, — почулося не надто впевнене. — Ось переглядаю варіанти… Мені не хочеться вас засмучувати, але, на жаль, саме на завтрашній день я нічого не можу вам запропонувати.

Відчувалося, що Світлана і сама засумувала.

— Зовсім нічого? — Невже їй доведеться шукати путівку ще десь? Така перспектива Барбару аж ніяк не влаштовувала. — Але мені дуже треба!

Барбара не хотіла телефонувати в незнайомі агентства. Вже багато років вона користувалася послугами лише «Мапи мрій», і Світлана, її постійна клієнтка, ще жодного разу Барбару не підвела. Щоправда, її попередні замовлення були не настільки термінові та, відверто кажучи, не такі вже й часті.

— Я спробую щось пошукати, — пообіцяла Світлана. — Зателефоную в знайомі готелі, можливо, вони мені допоможуть. Зрештою, звернуся до колег. Але ж ви розумієте — зараз сезон відпусток.

Барбара розуміла. Але не кожного літнього сезону в клініку пластичної хірургії, де Барбара працювала вже багато років, зверталися коханки її колишнього чоловіка. Мало того — з вимогою, щоб їх оперувала саме вона! Краще вже кудись податися, аби тільки не бачити нахабне обличчя Маї.

— Світлано, я згодна на будь-що, аби тільки виїхати з міста на тиждень чи навіть краще на два. Будь ласка, порадьте мені щось!

— Ну… я ж не можу запропонувати вам відпочинок у селі.

— В селі?

Барбара ніколи не мешкала в селі. Так склалося, що вона все життя прожила в місті.

— Мешканці котеджного селища неподалік одного дуже гарного озера частенько влітку здають свої будиночки в оренду. Щойно ви сказали «аби виїхати з міста», от я і подумала… — Барбара замислилася. — Мабуть, дарма я про це згадала. Краще все ж спробую зателефонувати колегам.

— А вигоди там є?

— Звісно. Це сучасні будиночки, в яких цілий рік живуть люди. Однак влітку дехто з них виїжджає кудись на певний час, а іноді не тільки влітку, і здає своє житло в оренду, щоб воно не пустувало. Замикають декілька кімнат, але решти цілком вистачає для відпочинку. Деяким моїм клієнтам там подобається.

— А транспорт туди ходить? Бо я не хочу брати свою автівку.

— Так, автобус. — Чи готова вона відпочивати в селі та ще й добиратися туди автобусом? Це ж, мабуть, доведеться самій собі готувати. — Якраз вчора власники одного з будиночків виїхали на місяць, а я ще не виставила цю пропозицію на сайт…

— Не треба виставляти. Я згодна.

* * *

— Куди ти їдеш? — недовірливо поцікавилася її старша сестра Катерина, до якої Барбара зателефонувала одразу ж після дзвінка у туристичну агенцію. — Мені здається, я недочула.

— В село. Точніше — у котеджне селище. Орендувала будиночок поки що на два тижні. Світлана сказала, що там тихо, озеро і все таке, — пояснила Барбара, намагаючись себе підбадьорити.

— Сестричко, я розумію, що ти засмучена через ситуацію з Маєю, але село — це не зовсім те, до чого ти звикла.

Вони з сестрою завжди були дуже близькими. Фактично — не просто сестрами, а справжніми подругами. На відміну від Барбари, Катерина викладала музику в музичному училищі, була щасливо заміжня за директором цього училища і виховувала доньку Валю — похресницю Барбари та тепер ще й студентку медичного університету. І ніхто на світі не знав Барбару краще за її рідну сестру.

— Я — не засмучена. Я — люта! — заперечила Барбара. — Мене прямо трусить, коли я її уявляю, цю Маю. Як я можу її оперувати? А мій шеф каже, якщо вже я на роботі, то мушу. Клієнт — понад усе, бо він платить гроші. Особливо, якщо клієнтка — подруга одного зі спонсорів клініки. І нікого не цікавить, що тільки завдяки мені Максим розщедрився на благодійні внески!

— Розумію твоє обурення. Будь ласка, тільки не нервуй. Хочеш їхати, тоді їдь, — примирливо зауважила завжди врівноважена Катерина. — Там хоч вигоди є?

— Світлана каже, що там нормальне житло. Сподіваюся, що це так, — знизила градус емоцій Барбара. Адже Катерина жодним чином не винна в її проблемах. Ба більше — колись сестра навіть відмовляла її від шлюбу з Максимом, хоча той і вважався ласим шматком для будь-якої жінки. Але Барбара наїлася аж до печії. — Хоч би що там на мене чекало, я мушу бодай спробувати. Принаймні, трохи поміняю обстановку.

— Хіба що це, — зітхнула Катерина.

— Впевнена, що шеф досі не вірить, що я наважусь на двотижневу відпустку. Востаннє мене не було на роботі настільки довго років п’ять назад.

— Шість, — виправила Катерина.

— Тим більше, — зауважила Барбара. — Ти приглянеш за моєю квартирою? Тут є два вазони з квітами, які ти мені подарувала.