Розділ 11.1

До завершення обіцяного місяця залишалося лише декілька днів. Це був найкращий місяць у моєму житті. І хоч я не мала часу на експерименти, так само як і місця для них, але я побувала майже в усіх куточках країни. І навіть вирішила, де готова осісти. По закінченню місяця я хотіла обговорити це з Еліасом. А поки що ми знаходилися майже на околиці країни і збиралися тут провести близько тижня. Та так сталося, що ми потрапили сюди в самий розпал місцевого свята. Люди святкували трьохсоту річницю заснування міста. І в честь цього святкування мало тривати не два дні, як зазвичай, а цілий тиждень. І це насправді було чудово і захопливо - я ще ніколи не була присутня на подібних святкуваннях, якби не одне "але" - не було де зупинитися. Усі хороші і відносно хороші місця були зайняті.

- І що будемо робити? - трохи засмучено запитала я, після того як нам відмовили в п'яти готелях, бо зовсім не було вільних кімнат. Не те що двох, а навіть однієї. І сидячи в кафе, навіть не хотілося їсти. - Невже доведеться просто поїхати кудись іще?

- Не хочеш?

- Дуже хотіла б побачити, як це - святкувати з розмахом.

- Думаю, нам нічого не залишиться, як перевірити ще декілька готелів, але якщо і там місць немає, доведеться кудись їхати.

- Гаразд... - сумно зітхнула я, передчуваючи, що нічого ми не знайдемо.

- Перепрошую... я тут почув, що ви шукаєте місце для зупинки, - підійшов до нас чоловік. І, здавалося, все з ним було гаразд: він мав охайний вигляд і був ввічливим, але щось у його обличчі мені не сподобалося... І, здається, не тільки мені. Еліас теж напружився.

- Так... - насторожено відповів Еліас.

- Ближче до центру ви нічого не знайдете, можете мені повірити, а от на околицях міста ще є шанс. Якщо бажаєте, можу порадити вам кілька готелів.

Еліас трохи вагався, але все ж таки кивнув.

- Ну що ж, можете спробувати навідатися до готелю "Опівнічна Свічка", "Затишок" або "Придорожній". Є ще декілька, але ті місця вже не для юної пані, - і якось дивно зиркнув на мене. Чомусь після його погляду було таке відчуття, наче мене вимазали брудом.

- Дякуємо за пораду, - сухо відповів Еліас і відвернувся, тим самим давши зрозуміти, що розмова закінчена. Благо, чоловік усе зрозумів правильно і відкланявся.

- І що будемо робити? - запитала я через декілька хвилин.

- Перевіримо ще кілька готелів, а як ні - то доведеться нам поїхати.

- А ті готелі, що запропонував той чоловік? Їх теж перевіримо?

- Чесно? Я б не став селитися ні в жодному з названих готелів. Не сподобався мені той чоловік... щось тут не чисто.

- Мені він теж не сподобався... але, може, хоча б глянути на них... мм?

Еліас нахмурився трохи, але нічого не сказав.

І все-таки мені вдалося його вмовити... що правда, за однієї умови - було вирішено, що ми залишимося ночувати в одній кімнаті... для безпеки. Не впевнена я була, що там з безпекою... але після цієї новини мені стало трохи лячно... Такого я собі ще ніколи не дозволяла.

Але як це не дивно, Еліас поводив себе більш ніж пристойно: не було ніяких посягань на мою честь, він навіть подушку між нами поклав, аби, як він висловився, захистити СВОЮ честь від мене. А раптом я вночі захочу пообніматися. Ні, ні, ні... як це можна допустити? Іноді в мене складалося враження, що він з мене знущається. А інколи я була в цьому просто впевнена.

В усьому іншому між нами панувала ідилія. Ми весело проводили час, гуляючи по ярмарках, насолоджуючись найрізноманітнішими виставами, куштуючи диковинні страви... Тож до готелю ми поверталися цілком і повністю виснажені. Три ночі пройшли спокійно, а на четверту сталося те, чого так остерігався Еліас - на нас напали.