Розділ 10.2

Декілька днів пройшли в напруженні, але цілком нормально... якщо так можна вважати. Еліас вів себе ввічливо, я б навіть сказала, поступливо. Не сперечався зі мною і готовий був виконувати майже все, що я говорила. І саме це мене насторожувало. Я все чекала від нього якоїсь підстави, але вона так і не сталася. Він був милий, він був люб'язний, і цим мене ще більше бісив.

А ще... він мене більше не цілував. Тільки дивився, дивився так, що іноді мені хотілося заховатися від його погляду - такого пильного, глибокого, незрозумілого, але все ж таки палаючого, з темними секретами. А іноді... хотілося дивитися в його очі вічно.

Я все одно трохи переживала, що ось сьогодні, зараз, нагряне принц і його свита та забере мене в свій палац. Та пройшов день, потім два, потім тиждень, а за мною ніхто не приходив, що не могло не радувати.

- Прокидайся, ми майже приїхали, - почула я шепіт на вухо і ніжний дотик чиїхось гарячих пальців до мого обличчя. Я відкрила очі й побачила його обличчя в небезпечній близькості... і очі, що спалювали мене своїм неможливим поглядом.

- Приїхали? - запитала, аби позбутися цього невимовного напруження. Але отримала зовсім неочікувану відповідь.

- Ти зараз така гарна... неможливо втриматися, - шепнув він і нахилився ще ближче. Його вуста буквально лоскотали мої губи... але не торкалися, не зминали, не цілували... Чекали, чогось чекали... Я не знала чого саме, але для себе зрозуміла, що чекати більше не можу, і потягнулася вперед.

Світ зник у ту секунду, коли я поцілувала його, а потім розірвався на тисячі шматочків те, що від нього залишилося, коли Еліас поцілував мене. Пристрасно, жадано, наче голодний до їжі. Він і раніше цілував мене, але не так... Його руки були всюди, а губи й язик творили таке... що я могла б згоріти від сорому, якби, звичайно, могла зараз думати.

- Не можу стриматись, - на секунду відірвавшись від мене, сказав Еліас, пристально заглядаючи в очі. - Ти неймовірна... і моя, вся моя, - і знову поцілував. А в мене від його слів і поцілунків серце було готове вискочити з грудей. А тіло жадало чогось нового, незвіданого, але такого бажаного...

І якби не гудок поїзда, не знаю, до чого це могло б довести... Тому що його руки вже були там, де їм не місце, а от одяг якраз таки покинув своє призначене місце... не повністю, але більш ніж безсоромно...

Цей чортів гудок, і Еліас відірвався від мене, дивився, видивляючись щось тільки йому відоме. А потім глибоко вдихнув і притулив свою голову до мого плеча.

- Вибач... ти така... і я не стримався... вибач..., - чомусь мені стало від цих слів неприємно. Він вибачався, але все ще тримав мене в своїх обіймах, тому я готова була йому пробачити, та лише за умови, що він цілуватиме мене так ще не один раз.

- Це ж я тебе поцілувала... тут мені треба вибачатися, - сказала, погладжуючи його волосся.

Він відхилився і подивився на мене своїм хуліганським поглядом, який так мені подобався.

- Яка ти... підступна... звабила невинного мене, - він розсміявся, а я вліпила йому стусана, щоб знав. Та, здається, на нього це не дуже подіяло, бо він перехопив мою руку, поцілував і додав: - Моя принцесо...

Це вже було третє місто, в якому ми зупинялися. Цього разу - Каперстон, найбільше місто нашої країни, після столиці, звичайно... Цей місяць ми вирішили подорожувати, побачити щось цікаве, і, можливо, вибрати, де зупинитися, осісти, якщо не назавжди, то на довгий період часу. І мені це було до вподоби. Та яка все життя провела в палаці й виїжджала максимум на побережжя моря, що лише в двох годинах їзди від столиці, зараз готова була розцілувати весь світ... такий він був неймовірно прекрасний.

А ще був поруч той, з ким мені було приємно розділити це все... Я йому не казала, але, напевно, він вже й так зрозумів, що я вся його, що моє серце і душа тепер його. От тільки чомусь все одно десь у закутках душі билася тривожна думка, що ще не все закінчено з тим пророцтвом... і з тим принцом. Мені так хотілося вірити, що все буде добре, та чомусь ніяк не вірилось. І навіть Еліас не міг переконати мене, що нас ніхто не розлучить.