Розділ 4.1

Стукіт в двері роздався дуже рано...значно раніше ніж зазвичай. Хоча гості мали прибути не раніше обіду. І хоч я вже не спала, нерви не дали нормально поспати, цілу ніч крутилася, але просто з вредності, вирішила трохи помучити всіх навкруг. Теж частина мого плану.

Перший стук я проігнорувала. 

Другий стук прийшовся на позіхання. Ну я чисто фізично не могла нічого сказати.

Третій, значно голосніший, мушу зауважити, мені не сподобався. Надто він був вимогливий і противний. Не царське то діло реагувати на подібне. 

Стукати перестали, а за дверима почувся тупіт ніг. 

Хм... Побігли за важкою артилерією. 

Через дві хвилини знов почувся стукіт. Дуже характерний, так могла стукати лише мама. І хоч маму я сильно любила, але це був той момент, коли я була просто зобов'язана викинути якогось коника, ну просто, щоб не запідозрили мене в чомусь гіршому, що власне я й планувала. 

- Доню, час вставати, - лагідно, але доволі голосно сказала ненька.

А я сплю... Як добре що двері зачинені зсередини... На три замки, а ключі всі заховані в різних куточках палацу. 

Тук Тук Тук

- Доню... Це не смішно. Час вставати. Приготування займуть чимало часу, - нотки в голосі стали суворіші.

Ні мамо, ще занадто рано... Я сплю... 

ТУК ТУК ТУК

- Це переходить всі межі! Тобі все одно не вдасться відсидітися в кімнаті. Навіть якщо ключі не знайдуть, двері просто виб'ють! - А от тепер звучала сталь. І це вже було небезпечно. Пора було хоча б подати голос.

- Я ще сплю! - сонно вигукнула я. - Ще надто рано!

- Аделін! Ти знаєш який сьогодні день! - королева не могла дозволити собі кричати, а от говорити так наче льодом гладить по шкірі - цілком. Та це все одно була мама, і я знала де межа. До неї ще було далеко.

- Який? День мого кінця? День прокляття? Приреченості? Мені заради цього з ліжка в таку рань підійматися?

- Аделін...якщо ти не вийдеш за десять хвилин, ці двері або виб'ють або виріжуть!

- Чудово. Мені все одно ця кімната більше не потрібна. Є в ній двері чи нема, байдуже. - А сама встала і пішла вмиватися. Абсолютно розслаблено. Мета досягнена.

Треба було дотримуватися балансу. Показати свій поганий характер, наче я бунтую, але не занадто, наче це все на що я здатна, щоб ніхто нічого не запідозрив. А з принцом і його делегацією... краще поводитися якомога непримітніше. Не показувати ніякі особливі риси, рухи, звички. Я мала бути не цікавою для них, такою ж як і всі принцеси, ну принаймні в уявлені чоловіків - пихаті, розбещені, помішані на коштовностях та нових нарядах. 

Я встигла вмитися, і навіть обрати сукню для зустрічі гостей. До речі, найкрасивішу, одну з найбільш відповідних, улюблену мамину сукню. Вона була ніжно рожевого кольору, проте цей колір водночас був і доволі яскравим. До моєї блідої шкіри, просто чудово. Мама казала що мені дістався аристократичний типаж, а от сестри, які теж мали світлу шкіру, хоч і не настільки, часом кликали мене "бліда поганка". 

І саме в той час, як я розклала сукню на ліжку, почалися голоси за дверима і гуркіт. 

БАХ 

БАХ

БАХ

- ОЧЕВИДНО, ключі вони так і не знайшли.

Двері з жахливим гуркотом звалилися в середину. 

Я повернулася до візитерів з найширшою посмішкою на обличчі, яку тільки могла із себе видавити. 

В кімнату спочатку зайшли дві служниці, а за ними два стражники, очевидно, щоб не здумала тікати. А слідом зайшла мама, хоча зараз вона радше нагадувала сувору королеву, ніж люблячу неньку. Та здається картина яку вона побачила дещо збила її з пантелику. 

- Що...? Що тут відбувається, Аделін? Поясни. 

- Сукню вибираю. Як вам? - і відступила на крок, щоб показати свій вибір у всій красі. 

- Що? - так королеві забракло мови. Але вона швидко взяла себе в руки. - Всі вийдіть! - суворо наказала вона, а сама весь час дивилася на мене. - Що за сцена? Що ти тут влаштувала. 

- А що ви очікували? Що я з радістю піду під вінець за абсолютно незнайомого мені чоловіка через слова якогось шахрая? 

- Аделін...- тепер голос її величності звучав загрозливо. 

- Що? 

- Я сподіваюся це всі твої вибрики на сьогодні? Ти не змусиш мене червоніти за тебе перед гостями? 

Відповісти я не встигла. В кімнату зайшла сестра, саме та сестра, що вже деякий час з якоїсь невідомої причини сердилася на мене. 

- Звичайно змусить... Це ж Аделін, вона не думає ні про кого окрім себе!