43

Поки я одягалася зранку після душу, у голові була лише одна думка: залишилося лише два дні, щоби віддати цей чортовий борг, а грошей, як кіт наплакав.

Поки я милася, то нагадалася про те, що у тата було декілька акцій на біржі, і він подарував їх мені. Якщо їх продати, то вийде дуже немаленька сума. Я взялася шукати папери на ці акції по всіх моїх шкатулках і тумбочках. Через декілька хвилин вони були у моїх руках. Вийшовши з кімнати, я направилася у кімнату Лії. Вона як раз прокинулася та застеляла ліжко. 

Подруга помітила мене, але зразу відвела погляд, продовжуючи прибирати.

- Доброго ранку. - сказала спершу я, проте відповіді не почула.

Тоді я стала ближче до неї, хоча все одно дивилась їй у спину.

- Може заговориш, нарешті, до мене? - продовжила запитувати я, але знову почула від неї лише прискорене дихання.

-  Я не хотіла кричати на тебе, Лі. Вибач. Я зірвалася, - промовила голосно та обійняла подругу з-за спини. - Пробач мені, будь ласка. Я ще ніколи не казала слова "пробач" так багато.

Постоявши ще деякий час мовчки, Лія зрештою відповіла:

- Добре, я пробачаю. Я знаю, що ти це не спеціально. Я теж була неправа... - відповіла вона й у відповідь обійняла мене.

- Нічого, все гаразд. Я мушу ще дещо сказати тобі. Ти знаєш, що Адам у лікарні? - запитала сумно я.

- Що? Як? - запитала шоковано Лія.

- Він вчора потрапив у аварію на машині Дейва, але відбувся у принципі легко. Я ще вчора дзвонила тобі попередити про це, але ти збивала, - відповіла і сіла на ліжко.

Через мить, сіла і Лія.

- Якби я тільки знала... З ним точно все добре?

- Його життю нічого не загрожує, - спокійно відповіла, а після цього побачила як по щоці Лії покотилася маленька сльоза.

Я легенько своїми пальчиками витерла її та обійняла Лію. Їй стало важко після того, що я їй сказала, адже розуміла про те, що вона відчуває щось до Адама, тому сказавши їй на вухо, підбадьорила:

- Все буде добре.

А вона легенько кивнула. 

Я відсторонилася від обіймів, коли згадала за чим прийшла.

- Лія, я тут маю дещо, - показала їй важливі папери у своїх руках, - Це дуже важливі акції, які тато ще рік тому подарував мені. Якщо їх продати, то можна погасити більшу частину боргу.

- Ти зараз серйозно, Аніка? - все так же шоковано запитала вона, широко кліпаючи очима.

- Абсолютно. Я ще ніколи не була так впевнена. А іншу половину ми ще десь знайдемо до завтра. - спокійно відповіла я і простягла папери Лії.

Та тремтячими руками невпевнено взяла їх, уважно розглядаючи кожну лінійку тексту. Запевнившись у тому, що я серйозно, дівчина розплакалась і кинулася на мою шию, обіймаючи мене.

- Я буду винна тобі до кінця життя, Ані. Дякую! - прошепотіла Лія, ще сильніше стискаючи мене.

Вся вона була в сльозах.

- Ох, не плач, Лі. Не потрібно бути мені до кінця винною. Ці акції все одно мені не потрібні, я зможу колись заробити сама. Спокійно, - сказала я, обіймаючи Лію.

Через декілька секунд, двері відчинилися. На порозі стояв усміхнений Дейв, але коли він побачив нас у такому стані, усмішка зразу спала з його лиця і він, швидко підійшовши до нас, стривожено запитав:

- Що таке? Я щось пропустив?

- Ні, нічого... Я сказала Лії, що Адам у лікарні. Вона переживає, - відповідала без роздумів я, швидко ховаючи папери з акціями у кишеню Ліїних шортів.

Сподіваюся, він не помітив...

- Аж так сильно переживає? Лія, та все нормально з ним буде. Знаючи Адама, він ще не з такого лайна вилазив, - хмикнув Дейв, закотивши очі. - До речі, я якраз зайшов запитати, чи ви зі мною у лікарню до нього? 

- Звісно, що так! Поїхали, - швидко викрикнула Лія, а я дала знак, що теж поїду.

- Е-е-е, не так швидко. Я там приготував сніданок, от поїсте, одягнетеся і тоді вирушимо.

- Ох, гаразд. Тоді піду, приведу себе у порядок. Дякую Дейв... І дякую, Ані, за все, - сказала, поглянувши на мене багатозначним поглядом Лія, і вирушила у ванну.

Я кивнула і здивовано покосилася на хлопця. Він це помітив і запитав:

- Що?

- Ти? Приготував сніданок? - я вигнула брову.

- А що тут такого? - відповів Дейв мені й блиснув своєю красивою посмішкою.

- Нічого, все прекрасно. Йдемо скуштувати твій "шедевр"? - спитала я і, взявши блондина за руку, ми побігли на кухню.

Сніданок Дейва виявився дуже смачним. Поївши, ми вирушили до лікарні. Зайшовши до Адама у палату, Лія зразу прийнялася доглядати за ним. Вона зі своєю турботою всіх дістане. Ми з Дейвом спостерігали за цим і тихо переглядалися. Дейв також догадувався, що між друзями щось є. Раптом мені прийшло смс від незнайомого номеру. Текст виглядав так:

"Чекаю надворі."

Хто це написав? А якщо це ті амбали? Але звідки у них мій номер телефону?