39

У дорозі до Дейва, я наперед подзвонив йому, що заїду. Припаркувавшись, я забіг у великий офіс і піднявся на потрібний поверх. Вибігши, я запитав секретарку:

- Дейв на місці?

- Так, але до нього зараз не можна, - відповіла дівчина, яка працювала його секретаркою.

- Мені можна, - відповів я і, всупереч її запереченням, увірвався у кабінет.

Дейв сидів у кабінеті, розглядаючи якісь теки. Він підняв очі якраз тоді, коли я всівся навпроти нього. Показавши секретарці жестом, що все гаразд, та кивнула і залишила нас одних. Друг знову опустив погляд у папери, уважно бігаючи очима по тексту.

- Що сталося, Адаме? У чому проявляється твоя терміновість побачити мене?

- Не пам’ятаю того моменту, коли ти казав мені, що твоя робота мрії – це робота у банку.

- І не говори… Та зрештою, я працюю не у самому банку, а в його верхівці, вирішуючи питання по фінансах та бюджеті. Це непоганий початок… Але зараз не про це. Що ти хотів терміново спитати мене, що це не можна було зробити телефоном?

Поки друг виправляв у бланку дещо, я впевнено сказав:

- Насправді, я думав, що ти мені дещо розкажеш.

Паркер знову підняв очі на мене, але тепер відклав папір подалі.

- Що ти маєш на увазі? - запитав незрозуміло він.

- А те, що з дівчатами відбувається щось дивне. Яка одна – така і друга. Лія постійно реве без причини, а Аніка ледь не кинула у неї чимось. Твоя дівчина сьогодні розбила у кімнаті все, що бачила перед очима.

- Зранку Аніка не виглядала дивно. Тобі не здається, що ти перебільшуєш?

- Звісно, ні. Я бачив усе на власні очі! Мені здається, що у них якісь проблеми, - припустив я, задумавшись.

- Адаме… - Дейв втомлено потер очі, і впевнено продовжив: – Якби у них були проблеми, Аніка б попередила мене. Я їй довіряю.

- Все одно тобі потрібно поговорити з нею. Потисни на неї з питаннями, чи все гаразд. Але не проговорися про те, що я тобі розповів.

Голосно вдихнувши, брат кивнув. Він не вірив мені, але вирішив послухати:

- Якщо тобі від цього стане легше…

- Гаразд, - спокійніше промовив я, змінюючи тему. – Ти ще довго?

- Ні, не дуже. Потрібно кинути на друк декілька бланків. Почекаєш мене?

- Звісно, - сказав я, і ліг на маленький диван біля великого акваріума.

POV Annika

Вже годину ми з Лією наводимо лад у моїй кімнаті, але я досі не можу відійти від шокового стану. Я накапала декілька крапель заспокійливого у склянку і випила до дна. Потім баночку з заспокійливим взяла й Лія. Поки вона рахувала краплі, я спитала:

- Лі, а якщо серйозно… Де ми візьмемо гроші, щоби виплатити борг?

- Я не знаю, - сказала чесно вона, випиваючи воду з ліками. – Поки батьків немає, то піду додому, пошукаю там щось дорогоцінне і продам.

- Ти хіба зможеш це зробити? - шоковано запитала я, сівши на уже прибраний диван.

- А у мене є вихід? - мовила Лія і сіла біля мене.

- Лі, мені здається, що навіть якщо ти продаси свій дім – цих грошей нам не вистачить.

- А я ніби не знаю? Навіть якщо продам батьківські машини, то цього теж не вистачить, - розгублено говорила подруга, нігтями нервово стукаючи по склянці.

- А може все-таки скажемо хлопцям? – запропонувала я, але Лія миттю перебила:

- Ні в якому разі! Якщо ми і їм скажемо, їх також почнуть шантажувати. Ти ж не хочеш, щоби з Дейвом щось сталося?

Від думки, що Дейву може загрожувати небезпека через мене, стало страшно. Я помахала головою:

- Звісно ж ні.

- Ну ось. І я не хочу, щоби з ним щось сталося. А з Адамом тим паче, - впевнено казала Лія, але потім прикусила язик.

- «З Адамом тим паче», а? – повторила її слова я, злегка усміхнувшись.

- Ем… Відколи ти почала зустрічатися з Дейвом, ти більше проводиш часу з ним, ніж зі мною. Так само як і Дейв з Адамом. Тому ми часто залишаємося вдвох. Він такий веселий… І навіть милий, - усміхнулася вона, але потім різко посерйознішала. – Ось чому «тим паче».

- Ліє, невже ти вподобала собі Адама? – ігриво посмикала бровами я, спостерігаючи за подругою.

У тої миттю почервоніли щоки. Вона здивовано покосилася на мене.

- Ні! Як ти взагалі могла подумати про таке?

- Як? По-перше, ти сказала «тим паче», чим зробила акцент на його персоні. По-друге, ти зняла обручку, яку подарував тобі Майкл на заручення, - кивнула я на її палець.

- По-перше, нічого я не виділяла, а по-друге, Майкл зрадник. Його обручка була з каменем, який коштує не більше десяти доларів, я питала, - невдоволено цокнула язиком вона.

- Ні, все одно між вами щось є. І мене засмучує той факт, що ти не хочеш казати про це мені, хитрунка, - відповіла я, взявши у руки подушку і легенько гепнувши Лію по руці.