21

– Що? Тобто вагітна? – викрикнула я, забувши про те, що вона просила тихіше.

– Ані, тихо, прошу! Ще хтось почує!

У мені говорив розпач.

– Як ти могла вчинити таке, знаючи, що при надії? Плід… не зберегли?

Мій голос також затремтів, і сльози полились дужче, коли Лія захитала головою.

– Ані, я... Я не могла б залишити цю дитину. Мама сьогодні дізналася про це, і... Досі не говорить зі мною, – прошепотіла Лія, дивлячись на двері, де було видно тінь від статури матері.

– Але ти казала мені, що ти... Ну ти... – я не знала, як правильно підібрати слова в цей момент. – Незаймана?..

– Коли я казала тобі це, то так, я не спала ні з ким. Але з Райаном… Два місяці тому я перейшла межу. Проте, за його словами все було «під контролем». І, як бачиш, тут він теж не дотримав слова.

Лія зажмурилась від сліз, зминаючи ковдру в руках, а я сиділа поруч й просто повірити не могла, що чую таке від неї. Тут навіть не знаю, що й радити.

– Чому ти не сказала мені про це зразу? Ми б щось придумали. Який у тебе термін? Був... – сумно промовила я, витираючи мокрі щоки пальцями.

– Не знаю точно. А приблизно.. четвертий тиждень, – вона таким же тоном відповіла мені.

– Ліє, я... Я повірити не можу, що ти це все зробила лиш для того, щоб… Це ж твоя кровинка! Ох, я не знаю більше, що сказати. Ти знаєш, як я до цього ставлюся, – я втомлено прикрила очі руками.

Крізь сльози, Лія хотіла ще щось відповісти, але у палату раптово зайшов Дейв.

– О, Лія! Як ти? – запитав зразу він, і помітив у якому стані сиділи ми обоє.

Двоє в сльозах, червоні, втомлені... Жах один.

– Дякую, Дейве. Уже краще. Я дуже вдячна за те, що ти приніс мене сюди, – тихо відповіла подруга, витираючи сльози.

– Будь ласка, але.. що тут відбувається? – незрозуміло запитав хлопець.

– А це тебе не стосується! Спитав "як ти?", почув відповідь і все – гуляй. Можеш йти далі загравати зі всіма молодими медсестрами в цій лікарні! – тут уже втрутилась я, підвищивши голос на нього.

Він же якраз говорив мені про те, що йому мало жінок. От, будь ласка – ціла лікарня для його уваги.

– Ого, що я бачу! Аніка Айлен ревнує, – підійшовши до мене на мінімальну відстань, промовив Дейв.

– Господи, було б кого! – сказала я і відсунулася від нього. Поруч кашлянула Лія:

– Ей, молоді люди, ви тут не одні.

Я вперше побачила, як подруга усміхнулася за ці декілька днів.

Я на це тільки фиркнула собі під ніс, простягнула пакет з фруктами і віддала їх Лії, а потім вийшла з палати. Я ходила по коридору туди–сюди й ніяк не могла прийняти ту інформацію, яку розповіла найкраща подруга. Як можна було таке зробити з собою і з дитиною? А що Райан? Скоріш за все, він навіть про не здогадується про те, що міг би стати батьком через свої дії. А, може, він би повернувся до неї, якби дізнався? Хоча, знаючи натуру Райана – навряд.

Я одягла куртку і вийшла надвір. Мені потрібен ковток свіжого повітря.

Люблю осінь, хоча погода вже більш схожа до зими. Місяць листопад, ніби попереджав, що скоро зима. Так холодно... На повні груди я вдихнула повітря і хотіла вже повернутися, як почула знайомий голос:

– Тобі не холодно? Погода не з найкращих, – сказав, підійшовши, Дейв.

Він став поруч.

– Ні, досить гарна погода. Якщо декому не подобається – то він може повернутися додому, в Берлін. Його тут ніхто не тримає.

Всередині пульсувало зовсім нове, незвідане відчуття. Якась гіркота й відраза, після того, як побачила його біля інших дівчат.

– Ну чому ж не тримає? – тепер Дейв став навпроти, заглядаючи у вічі. – Ти тримаєш.

– Хто таке сказав? – я вигнула брову, намагаючись приховати правду, але...

– І без слів усе ясно. Твої емоції видають тебе. Мені подобається, як ти ревнуєш мене.

Я притихла. Закусивши губу, промимрила:

– Не ревную.

– Поговори тут мені, – прошепотів він, губами торкаючись мого вуха. Я ледь стрималася, щоби не застогнати від того, наскільки це було приємно. – Але знай, що мені потрібна тільки ти.

– Ага, у ліжку? Я пас, – я нехотячи відвернулася, згадуючи його монолог на балконі.

Паркер втомлено видихнув.

– Хіба я казав щось за ліжко?

Я вперше наважилася підняти на нього очі. Ну хіба я можу довго ображатися на цього хлопця? Він володіє надзвичайною зовнішністю і чимось ще таким незвичним, що це тягне мене до нього. Відчуття прив'язаності? Точно ні, воно не викликає метеликів у животі й прискореного серцебиття. Кохання? Тільки не це…

Я не хочу закохуватись перша. Це неправильно…

Але зараз тут він стоїть навпроти настільки красивий, сильний, впевнений, з таким захопливим поглядом на мене, що не можливо втриматись. Стала на носочки, потягнувшись до Дейва, щоби нарешті поцілувати його, і він переможно усміхнувся, нахилившись назустріч, теж бажаючи цього. І коли між нами залишався міліметр, то...