20

Я ледве докульгала до коридору. Поглянувши на високі сходи, які вели до моєї кімнати, я втомлено вдихнула і лише одною ногою почала скати вверх по сходах. Це було надто жорстоке кардіо, але я не мала іншого виходу. Доскакавши до кімнати, я зайшла, сіла на ліжко й повільно зняла свої лосини. Ох, коліно все в крові, розбите, і над раною красується ще й величезний синяк. Шкода, але доведеться забути про сукні, спідниці й шорти найближчим часом. Але це другорядне. Головне, щоби я принаймні змогла ходити з таким забоєм.

Знадобилось поскакати у ванну, щоби промити рану і взяти аптечку. Діставши з тумби під раковиною потрібну баночку, я стала накладати мазь. Як тільки вона лягла на рану, я зашипіла від болю, але продовжила через силу розтирати крем. Замастивши коліно повністю, туго перев'язала його ще й бинтом. На щастя, такі процедури полегшили біль і я ходила вже легше.

Взявши з шафи розтягнуті спортивні сірі штани, я акуратно одягнула їх і спустилася на кухню, щоби поснідати. Як завжди, я запізнилася – всі члени родини й наші гості сиділи за столом, приступивши до їжі.

– Доброго ранку, всім смачного! – крикнула я, і сіла за своє місце. 

Для мене вже завчасно поклали тарілку з панкейками з солодким сиропом. О, те, що я обожнюю.

– Ані, де ти так довго була? Я дзвонила тобі, а ти не брала! – заговорила мама, додаючи мені до страви фруктів.

– Довга історія. Сталася неприємна ситуація, – сказала я й приступила до їжі.

– Яка ще ситуація? – тепер уже спитав мене тато.

– Це вже неважливо, адже я тут із вами, жива і здорова.

У цей момент я зауважила на собі погляд Дейва, який сидів навпроти мене. Він, напевно, збирався послухати історію про те, що зі мною сталося, але не судилось. Я вдала, що не помітила його погляду і продовжила їсти. Пізніше мама Дейва спитала мене, що з моєю подругою, на що я відповіла, що вже все добре і переживати не варто. Дейв додав, що поїдемо відвідати її сьогодні. Вони перейшли на іншу тему, і я лише уважно слухала, поки доїдала сніданок.

Пам'ятаєте, як я колись казала, що не хочу, щоби Паркери жили з нами? Тепер я змінила свою думку. І навіть не проти того, щоб ті пожили тут ще трохи.

Я, мабуть, звикла до них.

Батько за цей час відновив зв'язок з містером Робертом, вони успішно працюють на роботі разом, мама подружилася з Емілі й тепер вони ледь не найкращі подруги, а Дейв мені, як... Як… Хм, от на це питання, я не знала точної відповіді.

Справді, хто він мені? Знайомий? Друг? Коханий? Чи взагалі ніхто? 

Ох, Ані, досить про це думати.

Я смачно поїла і після сніданку повернулася до кімнати. Цілий день я не мала, чим зайнятись. То сиділа в інтернеті, то намагалася спати, то просто лежала і мовчки дивилася у стелю... Я ледь дочекалася обіду, щоби почати збиратися до Лії. Я швидко одягла сині джинси та білу блузку. Зробила легкий макіяж і зачесала волосся у хвіст. 

Спустилася на кухню і взяла декілька яблук, апельсинів й бананів для Лії. Зараз їй потрібно вживати багато вітамінів, щоби відновити організм. 

Після цього я пішла за Дейвом. Підійшла до його кімнати й тихо постукала. Зайшла після його дозволу. Дейв нудно перечитував новини.

– Що таке? – запитав він, відірвавшись від телефона.

Я склала руки на грудях, запитуючи у відповідь:

– Ми їдемо до Лії? 

– Так, почекай десять хвилин, я переодягнуся і можемо їхати.

– Добре, я тоді чекаю внизу.

– А чому не тут? – сказав усміхаючись він.

– Ой, давай без цих дурних запитань, добре?

У мене не було відповідного настрою на будь-який смішний коментар. Дейв втомлено вдихнув й таким же тоном відповів:

– Як скажеш, Айлен.

Гримнувши дверима, я спустилася на перший поверх і сіла у вітальні на диван чекати Дейва. Тим часом додзвонилася до місис Нілсон і попередила, що приїду зараз. Я не помітила, що поки розмовляла телефоном, Дейв уже давно одягнувся і чекав коло вхідних дверей, пильно дивлячись на мене. Підійшовши до нього, я прямо спитала:

– Чого ти так дивишся на мене? 

– А що, заборонено? – закотив очі він. – Поїхали вже. 

Щоби не розсердитися більше, я нічого не промовила у відповідь і мовчки вийшла з дому. Ми сіли у машину і поїхали до лікарні. Через двадцять хвилин ми були на місці. Знайшовши потрібний відділ, стала шукати батьків Лії, тим часом поки Дейв мило розмовляв з одною з медсестер.

Який ідіот... Ну як можна бути таким егоїстом?

Вирішила не звертати на його вчинки великої уваги, а пошукати палату Лії. І я таки знайшла її. Біля дверей якраз стояла матір подруги.

– Доброго дня, місіс Нілсон! Як Лія? Все добре? 

– О, Ані, я так рада тебе бачити! Так, все гаразд. Лія питала мене про тебе. Вона чекає у палаті, – сказала втомлено вона, відчиняючи переді мною двері. 

Бідолашна, мабуть, зовсім не спала.

Я подякувала і зайшла у палату. Лія лежала на ліжку, дивлячись у вікно з іншої сторони. До неї були приєднані безліч трубок до грудей і одна до руки. Вона обернулася на звук і побачила мене.