19

Я змогла поспати тільки годину – весь інший час крутилася в ліжку, ловлячи себе на поганих думках. Ох, не можу вже так, потрібно пройтися. Тихо встала, вийшла з кімнати й спустилася вниз на кухню. Підійшла до графина і налила собі трохи соку. Тільки хотіла надпити, як відчула чиїсь руки на свої талії. Я здригнулася і різко обернулася, проливаючи сік на підлогу й, без того потріпане життям плаття. Ледь не впустила склянку.

– Ти у своєму розумі? Так можна дістати інфаркт зі страху! – зашипіла, відставляючи склянку й витираючи мокрі плями на сукні долонями.

– Чш, тихіше, – пошепки промовив Дейв, зробивши так само зі своєю футболкою, на яку теж попали краплі. – Чому не спиш?

– Не можу заснути. Постійно думаю про Лію... Цікаво, як вона там?

– З нею все гаразд. Якби щось сталося, нам би подзвонили. Сама чула, що лікар казав – їй уже нічого не загрожує.

– Так, ти маєш рацію, – кивнула, стараючись позбутися нав’язливих поганих думок. – А ти чому не спиш?

– Розмовляв зі своїм другом. Ти ж знаєш, що у нас різні пояси, і сьогодні моя черга прокидатися вночі, – втомлено усміхнувся він.

Зовсім не спав, бідненький.

– Ти сумуєш за ним? – спитала різко я, бо мене дійсно цікавило те, чи знає Дейв, як це "скучати".

– Звісно, це ж мій найкращий друг. Раніше завжди разом, а тепер... От уяви собі, що ти переїхала в інше місто, та й взагалі на інший континент, а Лія залишилася тут.

– Я розумію...

– Проте, я не піддаюсь поганим емоціям. Він обіцяв, що обов'язково найближчим часом прилетить, щоби навідати мене.

– Дійсно? Це круто.

– Так, було б непогано... – прошепотів хлопець, і ми затихли на пару хвилин, думаючи кожен про щось своє.

– Я, мабуть, піду в кімнату, поки нас ніхто не почув, – порушила тишу я, обертаючись до виходу.

– Ти ще збираєшся спати? – неочікувано запитав Дейв, а я здивовано відповіла:

– Не знаю, а що?

– Ходімо до мене, – сказав він, простягнувши мені руку.

Я звела бровами, мружачи очі через лихі підозри.

– Що? Навіщо?

– Хочу показати тобі дещо, – побачивши моє занепокоєння, він поспішив запевнити. – Все пристойно, обіцяю.

Після цього, я невпевнено подала свою руку назустріч, і він повів мене до себе. Дивно, звісно, іти до нього в кімнату одній серед пізньої ночі, але цікавість все одно бере верх. Ми зайшли і Дейв, зачинивши за нами двері, підійшов ближче.

– Ой, чекай, я дещо забув, – зупинив мене легенько і дістав зі своєї шафи плед, накинувши мені його на плечі.

– Навіщо мені це?

– Хочеш простудитися на балконі у таку холодну ніч?

– А навіщо ми йдемо на балкон? – знову вирвалося у мене.

– Ані, забагато питань. Проходь.

Я повільно зайшла туди, а він за мною.

– Ну і що ти хотів мені тут показати? – сказала я, розглядаючись по сторонах.

Знайомий вигляд і нічого нового. Принаймні, поки що.

– Не там шукаєш, – засміявся хлопець, спостерігаючи за мною. – Подивися вгору.

Зробила так, як просив він, і побачила... Вау, сьогодні все небо у зірках. Абсолютно все. Без жодної хмарки.

Ох, я люблю дивитися на зорі вночі, але восени це виходить рідко через погодні умови. Частіше влітку, коли можна сісти на зручне крісло з чашкою чаю в руках й сидіти майже цілу ніч, вдихаючи паралельно аромат маминих квітів із саду.

– Подобається? – порушив мовчанку Дейв, низько нахилившись наді мною.

Я відчувала його гаряче дихання в себе на маківці.

– Дуже. Ти знав, що я таке люблю?

– Ні, але тепер знаю, – по голосу можу відзначити, що зараз він задоволено усміхається.

Хлопець ніжно обійняв мене за плечі й підняв очі, щоби дивитися на зірки разом зі мною. Це було дійсно прекрасно. Цей момент був настільки ідеальний, спокійний, інтимний, що затьмарив думки про погане хоча б на декілька хвилин. Проте Дейв вирішив відтягнути це відчуття надовше. Його спритні руки опустилися нижче, на мою талію, і коли я не сказала нічого в заборону, хлопець нахилив голову, цілуючи коротко мене в шию. Я заплющила очі від імпульсу, який вдарив мене, щойно він торкнувся губами моєї чутливої шкіри. Інстинктивно підняла голову вверх, щоби відкрити більше простору для поцілунків, але Дейв вже взяв мене за руки, обертаючи до себе обличчям, і вп'явся п’янким поцілунком у вуста. Ноги стали ватними. Ну як... як я можу відштовхнути його, коли він робить з моїм тілом, зі здоровим глуздом такі метаморфози?

– Ти знову нічого не хочеш мені сказати? – Паркер злегка відтягнув мою губу, прикушуючи.

Я зашипіла у відповідь на це, а він тільки задоволено усміхнувся.

– Про що ти?

– Визнай, що закохалася в мене.

Він відсторонився, залишаючи біля мене суцільну пустоту. Стало так холодно зразу. Я ледь не ступила крок вперед, щоби знову доторкнутися до його тіла, хоч і одягнутого.