13

Я прокинулась о шостій ранку, бо хотіла вийти з дому так, щоби мене ніхто не помітив. Нема ні сил, ні бажання з кимось розмовляти сьогодні.

Розпочала день з душу і почала одягатись. Одягла зверху сіру розтягнуту кофту, накинула куртку й натягнула чорні джинси. По мінімуму нафарбувалася, розпустила і розчесала густе, заплутане за ніч, волосся й після того вийшла з дому.

Сподіваюся аж до вечора я не буду бачити самозадоволеної мордочки Дейва. Я така ображена на нього, що віддала б все, щоби більше ніколи не бачити його, але все-таки, рано чи пізно побачу, бо ми йдемо сьогодні на вечірку. Разом.

– У що я, блін, вляпалася? – промовила я сама до себе, одягаючи навушники.

Я увімкнула в плеєрі музику і пішла до коледжу. Погода така гарна сьогодні. Попри те, що холодно, все одно яскраво світить сонце.

Дійшла до коледжу доволі швидко. На годиннику лише за двадцять восьма. У більшості випадків, я вдома у цій годині ще сплю і бачу сни, але не сьогодні... Я зайшла у пусту аудиторію і почала там чекати Лію.

Зараз математика. Ніколи її не розуміла. Я одна з найкращих студентів у своїй групі, але з математикою у мене завжди були проблеми. Єдине, що допомагало мені у цій ситуації, так це те, що вмію вдало викручуватись.

Годинник пробив восьму. Деякі однокурсники вже прийшли, а Лії чомусь немає. Я уже хотіла набирати її номер телефону, але раптом біля дверей показалася її блондиниста голова. Побачивши мене, вона підійшла до мене, обійняла і промовила, сідаючи біля мене:

– Знайшла спільну мову з Дейвом? – поцікавилася Лія, розгортаючи зошит.

– В принципі, так. Думаю, ми зможемо колись бути друзями, – відповіла я, знизивши плечима.

– Друзями? Просто друзями? Ти серйозно? Що він сказав? – запитала здивовано вона.

– Сказав, що ми поцілувалися випадково, і це було помилкою. Навіть пробачення попросив за це. І все... 

Якби вона знала, як тяжко мені це говорити.

– Боже, хто за таке пробачення просить? – скривилася подруга, але зразу витягнула руку і погладила мене по плечу. – Ну нічого, думаю, що на вечірці ви розглянете ваші стосунки заново. Ти тільки глянь, що я маю!

Лія витягнула з кишені чотири квитки, і помахала ними переді мною. Два з них простягнула мені. Я видавила з себе легку усмішку.

– Я уже ні на що не сподіваюся, але дякую. Де ж знову Райан?

– Він сьогодні пропустить заняття. Все-таки вечірка у його клубі, тому він мусить бути присутнім при підготовці. Ну ти ж знаєш Райана. Видумає все, що завгодно, тільки щоби не з'явитися на парах у коледжі, – задумалась подруга.

– Зрозуміло.

На цьому наша розмова закінчилася. Лія переписувалася з кимось в телефоні, а я дописувала домашнє завдання в зошиті. Через декілька хвилин зайшла наша викладачка і почала говорити:

– Студенти, ви в курсі, що у вас завтра вихідний день? – запитала вона, поставивши підручники на стіл.

Ми з Лією переглянулися і подивилися на викладачку.

– Тобто вихідний? – хтось з наших вигукнув на останньому ряду.

– Завтра у коледжі буде проводитись нарада, тому коледж для вас завтра зачинений.

Всі зразу почали переговорюватись, хтось навіть викрикнув "ура" з радощів. Лія повернулася до мене, промовивши:

– Ну то що, це знак, що нам потрібно напитися сьогодні як слід?

– Я подумала про те саме, – усміхнулась я.

Мій настрій трішки піднявся.

– Ану тихо всі! Розпочнімо заняття, – сказала викладачка і почала записувати декілька рівнянь на дошці.

Ми почали переписувати за нею.

POV Dave

Як тільки я вийшов сьогодні зі своєї кімнати, помітив, що вдома вже нікого немає. Я знову сам. Хм, чи не пора подумати про роботу? Цього року я якраз закінчив університет у Берліні й отримав диплом магістра по бізнесу. І абсолютно не шкодую про те, що витратив так багато часу на навчання. 

Розум – ось що насправді чіпає мене в людях.

Гумор не в рахунок, звісно.

Потрібно порадитися з містером Айленом про те, щоби допоміг мені з пошуком роботи. Може, він зможе щось порекомендувати? Адже для свого бізнесу потрібно ще декілька тисяч вкладень, які я зможу заробити тільки на роботі.

Поки я сидів у ноутбуці, читаючи новини, почув дзвінок свого телефону. Неохоче я потягнувся за ним і натиснув на "прийняти", навіть не глянувши на екран.

– Алло? 

– Дейве! Який я радий тебе чути! Як ти?

– Адаме, – промовив я, усміхнувшись. – У мене все добре. Сам як? 

Ми ще не спілкувалися з того часу, як я сюди переїхав.

– Друже, без тебе взагалі нудно стало. І дівчата сумують. Не думаєш повернутися?

– Ні, я ж тільки сюди приїхав. Мені небезпечно зараз у Берліні, я не жартував.

– Я розумію. Тоді, розкажи, яка там погода? Хоча, блін, нафіга мені знати про погоду?.. Які там дівчата? Скажи мені, що красиві американки – це міф.