12

Я побігла у нашу з Лією кав'ярню, де найчастіше брали каву перед парами. Тільки-но я прибігла туди, побачила там подругу.

– О, нарешті, я вже зачекалася, – схвильованим голосом сказала Лія.

– І тобі привіт.

– Що трапилося? Ти бліда, мов смерть.

Я хотіла зразу відповісти, але до нас підійшов офіціант, щоби взяти замовлення. На автоматі промовила «лате», а Лія замовила американо з молоком. Коли він залишив нас, подруга потрусила мене за плече:

– Ну, я чекаю на розповідь про те, що сталося!

– Я думала, ти спершу спитаєш, як пройшла моя екскурсія, – злегка усміхнувшись, сказала я. – Гадала, це цікавить тебе більше.

– Ну і це теж... Не муч мене, Ані, кажи хоча б щось.

– О'кей, лише не нервуйся...

І я почала розповідати, що зі мною сталось, і сьогодні, і вчора. Лія дуже уважно слухала й тихо усміхалася, коли доходило до розповіді про Дейва. Я, не витримавши, напряму спитала її:

– Що смішного, Лі? Я прийшла до тебе за порадою, а ти мовчиш, і ще й смієшся з мене!

– Ні, ні, я не над цим сміюся. Ані, ти дійсно нічого не розумієш? – склала вона руки на грудях, дивлячись на мене.

– Ні, а що я маю розуміти? 

– Твій незваний гість "запав" на тебе, дурочка, ось і все, – усміхнулася вона на всі 32.

– Ой, фу, Лія, ні! Цього бути не може. Бачила б ти його… Навіщо йому, така як я? – прикрила втомлено очі, не вірячи її словам.

– Сама подумай, чи цілував би він тебе так, якби ти йому не подобалася? Гуляв би з тобою, якби не подобалася? Дівчинко моя, а може тобі спробувати зробити крок назустріч? Ти ж сама говорила, що він дуже красивий, хіба ні? – Лія вигнула брову.

Мені було приємно розуміти те, що можу подобатися Дейву, але чи правда це, чи Лія помиляється? Раптом, я для нього ще одна здобич? 

І тим паче, я сама ніколи раніше не закохувалася, ба більше не зустрічалася ні з ким. Так, так, я – найпопулярніша дівчина в коледжі, яка ніколи не відчувала браку уваги від чоловічої статі, але при цьому я ні разу не відповідала комусь з них взаємністю.

– Ей, Ані, ти тут? – сказала Лія, клацнувши пальцями переді мною, привертаючи увагу.

– Ов.. Так, я замислилася просто... Вибач, – винно промовила я.

– Знаєш що я придумала? 

Я вигнула брову у німому запитанні.

– Я хочу познайомитися з цим твоїм Дейвом. Мені цікаво побачити, що то за хлопець такий, який зміг попасти стрілою у твоє кам’яне серце, – підморгнула мені Лія, а я здивовано підняла очі.

Навіщо їй з ним знайомитися? Вона вже ж має Райана. А що подумав би Дейв, побачивши її? Цілком можливо, що Лія сподобається йому більше, ніж я, адже Лія виглядає ефектніше...

– Ані, ти мене слухаєш?

Я стряхнула головою, щоби прогнати ці тупі думки. Лія ніколи б не відбила у мене хлопця. Що за ревність до того, хто не являється моїм хлопцем?

– Так. Розкажи, як ти плануєш з ним познайомитися, щоби це не виглядало занадто підозріло.

– Дуже просто. Я зараз візьму тебе за руку і ми разом підемо до тебе, а там подивимося по ситуації, – сказала Лія, зробивши ковток американо, яке певно встигли принести тоді, коли я літала у думках.

– О'кей, якщо ти цього хочеш. Вже хочу подивитися на те, як саме ти будеш позоритись, – розсміялась я.

– Дуже смішно.

Ми допили наші напої й, заплативши за них, вийшли з кафе. Ми йшли дорогою вниз, прямо до мого будинку. Говорили та сміялися, обдумуючи план, що сказати Дейву. Вона так нервувалася. З чого б це раптом?

Дійшовши до мого двора, ми тихо зайшли у будинок, але Лія занадто голосно гримнула вхідними дверима. За цим гуркотом почувся крик:

– Ей, хто там?

Ми переглянулись з Лією і перевели погляд на Дейва, який спускався сходами.

Боже, все–таки добре, що Лія пішла зі мною...

– Овва, у нас гості. Ані, чому ти мене не попередила? – звернувся Дейв до мене, а потім перевів погляд на Лію.

Тим часом Лія просто "закам'яніла" на місці, дивлячись на нього з дурною усмішкою. Я непомітно штовхнула її в бік, і після цього вона нарешті озвалась:

– Не біда, я тут майже своя. До речі, я – Лія. Найкраща подруга Аніки, – мило усміхнулася вона до нього.

Був би поруч Райан, вона б не усміхалася так грайливо.

– Приємно познайомитися, мила леді, мене звати Дейв, – він взяв її руку і поцілував, як мою при зустрічі. Лія зачервонілася від такого жесту.

«Мила леді»? Мене зараз вирве.

– Може, хочеш чай або каву? – люб'язно запитав хлопець, не спускаючи погляд з подруги.

Я хотіла втрутитися, щоби нагадати, що я теж тут існую і взагалі-то я маю пропонувати каву, як хазяйка, а не він, але Лія мене випередила:

– На твій смак, Дейве, а ми з Ані почекаємо у вітальні, – не переставши усміхатися, вона схопила мене під лікоть й потягнула у вітальню.