11

POV Annika

Я розплющила очі. На годиннику одинадцята ранку. Чорт, я ж пропустила заняття в коледжі, чому мене ніхто не розбудив? Я потягнулася до телефону, і на екрані показувало шість пропущених дзвінків від Лії. Передзвоню їй пізніше, бо логічно, що у неї пара зараз.

Почала відтворювати в голові, що відбулося вчора. Згадала нашу прогулянку з Дейвом, дзвінок батьків, мою різку зміну настрою, погане самопочуття, і як я ледь не зомліла. І все, далі нічого не пам'ятаю, все як в тумані. Піднявшись з ліжка, я підійшла до дзеркала. Там на мене у відповідь дивилося якесь невідоме створіння. Волосся у нього було розтріпане, макіяж розтертий по всьому обличчі, а очі червоні від сліз. Я не могла дивитися на себе таку, тому пішла в душ.

Вмившись, я відчула себе більш впевнено і свіжо. Висушивши волосся і одягнувшись, я спустилася вниз і побачила, як вся моя сім'я і наші гості снідають, і про щось мило говорять. Дейва з ними не було.

Вчасно я зайшла.

– Доброго ранку, – промовила я, сідаючи до них за стіл.

Всі поглянули на мене дуже здивовано.

– Доброго, – відповіли всі.

– Ані, дитинко, як ти себе почуваєш? – запитала мене місис Паркер, а я спантеличено подивилася на неї.

– Дякую, уже краще.

– Це добре, ми переживали за тебе, – полегшено видихнула вона.

Переживали? 

Хоч і я не зрозуміла її надмірної доброти, я все одно всміхнулась їй у відповідь, і перевела погляд на маму.

– Мам, я вчора забула увімкнути будильник на телефоні. Чому ти мене не розбудила, якщо бачила, що я нікуди не збираюся?

– Ми з татом подумали і вирішили, щоби ти сьогодні через своє самопочуття, залишилась дома, – відповіла мама.

– А звідки ви знаєте, що мені вчора було погано? – здивовано запитала я.

– Нам подзвонив Дейв. Сказав, що коли ви прийшли з прогулянки, то вдома тобі стало погано. Ти ледь не втратила свідомість, – сказав батько.

Отже, Дейв подзвонив. Цікаво.

Я кивнула, підтверджуючи.

– Ясно... А де зараз він? – сухо запитала у батьків, але мені відповіла матір Дейва:

– Зараз має спуститися, – відповіла Емілі.

Чорт.

– Роберте, нам уже пора. Робота не чекає, – усміхнувшись, сказав мій батько містеру Паркеру.

– Так, так звичайно. Йдемо. До зустрічі, дорога, до зустрічі місис і міс Айлен, – сказав офіційно містер Паркер, поцілував Емілі, і вони з татом вийшли з дому.

– Думаю, що їхня співпраця буде успішною, – сказала Емілі.

– Надіюсь, – байдуже відповіла моя мама, а я тихо усміхнулась.

Мама не дуже цьому рада.

Після цього ми почули знайомий впевнений голос:

– Доброго ранку, дами!

О, ні...

Я підняла очі на Дейва. На ньому вузькі чорні штани та біла сорочка. Я ледь рот не відкрила від того, як фантастично йому пасують такі речі.

– Доброго ранку! – відповіли матері, поки я була в роздумах.

– Ані, як ти себе почуваєш? 

Він звернувся до мене і ми вперше від вчора зустрілися поглядами. Сподіваюся, в напівпритомному стані, я нічого зайвого йому не сказала вчора?

– Зараз чудово, дякую, – ніяково відповіла, потягнувшись за стаканом води.

Хлопця втішила моя відповідь. Кивнувши мені, він почав мовчки їсти. Фух.

– До речі, Емілі, коли ми йдемо сьогодні в центр? – почала говорити моя мама.

– Можемо вже піти, а що? 

– Просто нагадала тобі.

– Я про щось не в курсі? – втрутилась я.

– Та ні, просто ми з Емілі вирішили піти у торговий центр на шопінг.  Вирішила їй показати, що означає шопінг "по–американськи", – сміючись відповіла рідна.

Емілі підтримала її сміх.

– А на довго? – запитав Дейв, дивлячись то на свою матір, то на мою.

– Ох, це вже залежить від кількості магазинів і від кількості гарних речей.

– Ясно, – відповів Дейв, усміхаючись лише кутиками губ.

– Ані, може ти хочеш піти з нами? – запитала мене Емілі.

– Пробачте, але не сьогодні. У мене є справи.

– Які ще справи? – поцікавилась мама.

У цей час я поглянула на Дейва. Він теж з цікавістю дивився на мене.

– До мене цілий ранок дзвонила Лія. Думаю, що було б доречно піти кудись з нею і пояснити, чому мене не було на парах.

– Ну тоді зрозуміло... Ну що, Емілі, йдемо? – запитала мама.

– Так, так, – сказала жінка, відкладаючи прибори, і звернулася до нас: – Не скучайте діти.

Після цього вони покинули нас, і ось це сталось... У будинку залишились лише я і Дейв.