8

POV Dave

Ми сиділи за столом й говорили про різне. Точніше, старі говорили. Мені було настільки нудно, що я вже думав пройти у свою нову кімнату, аж тут почувся незнайомий дівчачий голос:

– Доброго вечора всім!

Я підняв очі і побачив те, чого зовсім не очікував побачити. Мій рот точно на місці, чи я зненацька відкрив його від шоку?

Перед нами постала молода висока, занадто роздягнена дівчина, і, чорт візьми, я ніколи не бачив дівчини вродливіше. Довге густе темне волосся, яке заплутаними локонами спадало на її плечі; очі, які виражені вдало підібраним макіяжем і спокусливі губи, намальовані червоною, злегка вже розмазаною, помадою. Її тіло прикривав лише кусочок цупкої тканини на грудях і руках та короткі чорні шорти, які мало що залишали для уяви.

Ніфіга собі! Це їхня донька? Я влип.

– Ем... Ані! Нарешті ти прийшла, – почав говорити містер Айлен трохи ніяково, але прокашлявшись, впевнено сказав. – Знайомтеся, наша донька Аніка.

Мої батьки, розгублено переглянувшись, встали з місць, підходячи ближче. Я піднявся з більшою охотою, ніж вони, щоби підійти і познайомитись.

Я був впевнений, що цей вечір уже нічого не врятує, але це...найкраще, що можна було тільки придумати. Може це знак такий, що я недарма переїхав у Вашингтон?

POV Annika

Коли тато мене представив, я почала у відповідь розглядати наших гостей і першим заговорив Паркер старший:

– Дуже приємно познайомитись, я – Роберт Паркер.

Я стримано кивнула. Боже, як мені було соромно в такому вигляді стояти перед старшим чоловіком, ще й татовим другом!

– Наслухана про Вас, містер Паркер, дуже приємно.

Потім підійшла його місис:

– Мене звати Емілі. Ти красуня.

Я ледь нервово не розсміялася вголос.

– Приємно познайомитися, місис Паркер, дякую.

На ці слова Емілі мило усміхнулась. У її погляді, до речі, справді не було ніякого осуду. Здається, я їй сподобалась, навіть не зважаючи на мій вигляд. Тільки я відвела від неї погляд на іншого чоловіка, я завмерла, розгубившись. Переді мною зупинився надзвичайно красивий молодий чоловік. Це їх син?

Боже, який він вродливий! Особливо його очі! Вони були якогось неприродного сірого кольору, і це найбільше було помітно завдяки нашій яскравій люстрі у кімнаті. А який костюм…

Я гину від вигляду хлопців у строгих костюмах.
Чорт, а як взагалі спілкуватися з такими хлопцями, як він? Що сказати, щоби привернути до себе увагу?

Я ніяково простягнула руку для того, щоби він її потиснув, але натомість хлопець взяв її, перевернув і легенько поцілував. Я втратила дар мови від дотику його губ на моїй шкірі.

– Я Дейв Паркер, міс Айлен. Цілий вечір мріяв познайомитися з тобою, – сказав він з самовдоволеною усмішкою на обличчі, а після цього став сканувати мене очима з ніг до голови.

Лише від одного його погляду у мене з'явились мурашки. Ей, ніколи такого ж не відчувала від спілкування з хлопцями, то чому зараз почала? Боже, все-таки треба було переодягнутися. Я виглядаю дуже відверто. Було розуміло, чому він своїм поглядом просто "жер" мене.

– Аніка, і я теж рада знайомству, – нарешті видавила з себе відповідь я, на що він моментально підморгнув.

Такий красивий, матінко рятуй мене...

Цей хлопець має густу світлу шевелюру, і як тільки він провів рукою по своєму волоссю, я забула як дихати. Він ще й високий, сантиметрів на двадцять вище, якщо точніше.

Цікаво, а що він подумав про мене в цей момент? Чи вважав мене привабливою, як я його?

Аніка, ти думаєш зараз не про те, що треба. Перестань! Це все говориш не ти, а алкоголь у твоїй крові.

– Ну, що ж, прошу сідати за стіл, наш вечір ще не закінчений! – втрутився тато і ми послухалось.

І як на зло, мені дісталось крісло між мамою і Дейвом.

Ах, як пахне його одеколон… Чорт, Аніка! Візьми себе у руки!

Я відволіклася на їжу і це спрацювало через голод. Пройшла десь приблизно година, поки наші батьки обговорювали якісь питання, а я ліниво перебирала виделкою їжу в тарілці, яку вже не могла доїсти. Я так втомилася, що на хвильку прикрила очі, стараючись не заснути. Але я зразу забула про сон, коли через секунду відчула чиюсь руку на моєму голому коліні. Вжахнулася. Це ж рука Дейва! 

На таке я точно не сподівалася. Що він діє? Я не дозволю йому так ставитися до мене.

Відійшовши від шоку, я придумала дещо. Моя рука потягнулася назустріч і лягла на його руку. Глянувши в бік, помітила, як цей негідник усміхнувся одним кутиком губ, впевнений, що я відповідаю взаємністю. Ха, не на ту наткнувся. У той самий момент я сильно стиснула його м'яку шкіру своїми гострими нігтями. Він помітно скривився від болю, хоча не пролинуло ні звуку, і різко забрав болючу руку з мого коліна. Я усміхнулася своїй маленькій перемозі.

Пора закінчувати цей вечір.