7

Зранку я прокинувся в обіймах Елли. І дежавю: голова розколюється. Для чого я взагалі пив так багато вчора? Мої очі знайшли годинник, який показував майже сьому ранку. Трясця, у мене ж літак!

Я кулею піднявся та почав натягати білизну зі штанами. В процесі, передзвонив батькам, кажучи, що буду чекати на них уже в аеропорту, і щоби вони взяли мої валізи. Я вийшов із номера, залишаючи сплячу дівчину саму. І вирішив не шукати Адама, тому що часу було небагато, і тим більше, тверезим він мене б нікуди не відпустив. 

Завівши порш, я поїхав в аеропорт. Прибув туди вже дуже пізно, бо біля входу вже чекали на мене батьки. Я залишив ключі від машини спеціальній людині, яка мала би переправити мій порш у Вашингтон найближчим часом, і підійшов до них.

– Де ти був? – нервово запитав батько.

– Ніде. Де був, там мене уже немає і не буде. Якісь проблеми?

– Який ти... – хотів сказати щось він, але стримався і додав: – Ходімо вже, реєстрація скоро закінчиться.

Ми разом пішли до паспортного контролю. Там нас перевірили і ми сіли в залі очікування. Скоро оголосили, що на наш літак уже почалася посадка. Ми підійшли до ще одного контролю і там по–новому почали перевіряти наші квитки. Коли нас запросили до літака, я глибоко вдихнув і оглянувся.

Прощавай, Берліне. Я сумуватиму.

Після цього я зайшов всередину, сівши на своє місце. Через десять хвилин літак був уже в повітрі.

POV Annika

Дивно, але я прокинулася у своєму ліжку. Як я тут опинилася? Я ж заснула на дивані, хіба ні? Я спала доволі довго, годинник показував дванадцяту годину дня. 

Так.. Соня я ще та. 

Я встала та пішла у душ. Після всіх водних процедур, я вдягнулась у домашній одяг і спустилася вниз. У вітальні сиділа моя мама, яка читала журнали, а тато, який сьогодні відпросився з роботи, дивився телевізор. Я підійшла до них.

– Доброго ранку! – вигукнула я і сіла поруч.

Після цих слів вони підняли погляд на мене.

– Доброго уже дня, доню, як спалося? – відповів тато.

– Чудово, тільки я не знаю, як я опинилася у своєму ліжку.

– У тебе буде час подумати над цим, – сміючись відповів тато і підморгнув мамі.

Все ясно.

– Ти не забула про сьогоднішню вечерю? – запитала мама.

– Ні, як я й казала – спершу я йду на вечірку.

– Ти пам’ятаєш про нашу домовленість?

– Так, сер! Дев’ята година і я вдома.

– Чудово, доню, – відзначив мої слова він і повернувся до мами. – Ну що, Джесс, поїхали?

– Так, любий, – відповіла мама, згортаючи журнал.

– А ви куди? – поцікавилась я.

– Ми їдемо за продуктами, потрібно приготувати гарну вечерю. Хочеш з нами?

– Ні, я краще побуду вдома.

– Добре, тоді ми поїхали. Любимо тебе, – сказав тато і поцілував мене.

Потім його дію повторила й мама.

– І я вас люблю.

Після цього батьки вийшли з дому і я зачинила за ними вхідні двері. Свобода. Я пішла готуватися до вечірки. Вже давно запримітила свій новий чорний мереживний топ й такого ж кольору надто короткі шорти. Доволі… відверто, проте це ж студентська вечірка! Дехто може жартома й голим прийти, тому те, що я виставлю на показ свої стрункі ноги і смужку голого живота, нікого не здивує.

До складеного образу, я накрутила волосся, зробила виразніший, ніж зазвичай макіяж з чорними стрілками і червоною помадою. Припудривши носик, я покрутилася у дзеркалі, насолоджуючись своєю роботою. Просто неперевершено! Навіть подумати б не могла, що можу виглядати не тільки гарно, а ще й сексуально. Так як Лія зайнята Райаном дівчина, то скоріш за все, захопливі погляди студентів будуть належати повністю мені сьогодні.

Прихопивши з собою маленьку сумочку, я вийшла з кімнати. У вітальні стояли батьки, вже повністю готові до вечері. Мама одягнулася у строгу довгу червону сукню і заплела біле волосся у широку косу. Як їй личить! А тато зробив вибір на користь чорного класичного костюма з синьою сорочкою. Я встигла підійти ближче, поки вони шоковано роздивлялися мене, не наважуючись сказати ні слова, проте мама таки втрутилася:

– Ти в такому вигляді збираєшся йти на вечірку?

– Так. Я йтак рідко вдягаю такі речі, тому що немає нагоди, а сьогодні подумала «а чому би й ні?».

– Ти красуня, Ані, але, прошу, накинь на себе пальто навіть тому що доволі холодно. І не роби ніяких дурниць, добре? – сказала вона, а я кивнула у відповідь. – І ще одне: зайди з запасного входу у будинок і переодягнись у щось офіційніше, перш ніж підійти до нас.

У іншому випадку я би поспорила, але тут мама мала рацію.

– Звісно.

– Бажаємо гарно повеселитися, – сказав тато, усміхаючись, і я відповіла тим же.

– Вам також.

– І не смій вимикати телефон!