Пролог

Я сиділа у плетеному кріслі і вже втретє перечитувала "Рубінову книгу". Набридло? Ні. Я читала її, немов уперше. 

Віддалені голоси батьків десь на кухні і ще там чиїсь голоси, не знаю, чиї. Сусіди прийшли, напевно. Байдуже.

Сторінка за сторінкою. Перепетії, містика, трохи напружений сюжет, подорож у часі. Затягує. Затягує сюжет, що так контрастує з моїм нудним життям. Я ніби була тою Гвен - головною героїнею. Люблю відриватися від цього світу. 

-Миро, підійди сюди!  - пролунав мамин голос.

-Нащо? - запитально підняла брову, не відриваючи погляду від книги.

- Симон прийшов зі своєю нареченою!- прохрипів батько.

Очманіти!  Нареченою! Коли вони встигли?

Вероніка сперлася на плече Симона, а він ніжно поглажував її тендітну ручку. Здавалося, такої ідилії непросто досягти. Цікаво, скільки всього цим двом довелося пережити!

- Так, ми прийшли запросити вас на весілля - мило посміхнувся Симон - воно відбудеться тридцятого травня.

Це ж майже за місяць! Не надто полюбляю всякі тусовки та весілля. Йти чи не йти? Але ж якось некрасиво вийде, якщо я не з'явлюся. Доведеться йти. Дідько. 

Я впала на крісло, потягнувшись за цукеркою "Зоряне сяйво", її улюблена. Що ж, хоч чаю поп'ю. 

Розмови, розмови, розмови. Пусті балачки, які пролітали крізь мої вуха. Я думала про книгу, яку читала декілька хвилин тому. Мене не цікавило їхнє весілля. Скоріше б ці двоє пішли звідси: некомфортно поруч із цими гостями.

-До речі, Мирославо, у Вероніки є брат Артем, треба буде вас познайомити.

Чудово, тепер мама сватає мене з якимось там Артемом. Лише цього не вистачало! 

Моя мама у свій час була завидною нареченою, всі хлопці за нею бігали, а вона всім відмовляла. До мого батька в неї було багато хлопців, проте закохалася вона саме в нього. Щоправда, мій батько ще тим красенем був, тому воно й не дивно. Високий, статний, вихований, чемний, мужній; ну просто мрія для кожної дівчини. Та що там казати, мої батьки - взірцева пара; ніби із якогось фільму вискочили. 

Саме тому моя мамця хвилюється, що у мої дев'ятнадцять я не мала ні одного хлопця. Каже, що не розуміє їх, адже я справжня красуня - густі, чорні брови, вузенька талія, широкі бедра, смуглява, не надто пишні і не надто тонкі губи, густе, чорте, довге волосся, та ще й пишні груди маю. З іншого боку, на її думку, я сама винна, адже "крім своїх книг світу білого не бачу, хоч би на дискотеку сходила!". Була я на тій дискотеці, нічого цікавого. Всі трясуться не в ритм, ніби електрикою вдарені, аж сміх бере. Я б краще на нормальні танці сходила.