Розділ 8 (ч1). Про чужу пам’ять, сімейні справи та добровільний вигул драконів

Валь’Тієр. Рейнар Глейсборн.

Розповідь про суботній чай у сусідів закінчилася хвилину тому. Ритуал, чай і двоє ельфів, які тепер твердо знають, що їхня собака померла один раз і лежить у саду. Алвер запитав, чи можна виявити ритуал у заварці, і отримав коротке «ні». Про те, чи можна було так узагалі робити, не запитав ніхто. У цій родині, схоже, були власні уявлення про допустиме.

— Мені це не подобається, — врешті сказав Рей.

— Що саме? — запитала Зерія.

— Те, як легко це робиться. Прийшли на чай, залишили людям потрібні спогади, пішли. Я розумію, навіщо ви це зробили. Якби вони пам’ятали про повернення Цинії, шукали б того, хто її підняв, і зрештою знайшли б мене. Цього разу все обернулося на нашу користь, але так само хтось може вчинити й із нами. І як тоді дізнатися, що тобі змінили пам’ять? Просто чогось не пригадаєш або пам’ятатимеш те, чого не було, упевнений, що все саме так і сталося. — Він подивився на Еларіона. — Від такого існує захист?

— Розумію, про що ти, — сказав Еларіон. — Із сусідами ми іншого виходу не знайшли. Але про захист я думав ще до цієї історії.

— І що ви надумали?

— Відкрити майстерню.

Алвер біля каміна повернув голову. Схоже, для нього це теж було новиною.

— Я двадцять років робив артефакти в підвалі під Цитаделлю, — вів далі Еларіон. — Мушу ж я тут чимось займатися, поки Зерія викладає ельфам, як захищатися від Зерії. Відкрию у Валь’Тієрі майстерню, візьмуся за замовлення. Є й кілька власних задумів. Серед іншого — захист від темної магії та ментального втручання. І дрібниця, яка визначає домішки в їжі та напоях.

На останніх словах він подивився на Зерію, та просто знизала плечима.

Рей мимоволі всміхнувся.

— Тобто ви самі принесли загрозу, а тепер продаватимете захист від неї?

Ксандра тихо кашлянула в кулак. Зерія поставила чашку на блюдце так акуратно, що Рей уперше за вечір пошкодував про сказане.

— Загрозу принесли не ми. — Голос став рівнішим і сухішим. — Кинджал, який ти купив у крамниці. За описом це оскурська робота, і це не мій. Звідки він узявся?

— Торговець сказав — трофей зі Сходу.

— Охоче вірю. Дзеркало теж було трофеєм зі Сходу. І артефакт переміщення, який стояв поруч із ним у лабораторії, коли мій чоловік двісті років тому провів свій найневдаліший експеримент. Тут порталами не користуються. У вас для доріг є коні, магмобілі й дирижаблі. Це оскурські речі, Рейнаре. Хтось віддав їх кочівникам.

Рей помовчав.

— Ви вважаєте, що хтось з Оскуру навчає кочівників?

— Я вважаю, що керує. Або намагається. — Вона витримала паузу. — І я не знаю, як давно. Дзеркало було тут двісті років тому. За двісті років можна встигнути багато чого. Зокрема — напоїти чаєм чимало людей.

До цієї хвилини Оскур для Рея залишався по той бік порталу. Тепер виявлялося, що хтось звідти міг облаштуватися тут задовго до його народження. І зовсім не обов’язково залишався серед кочівників.

— Це припущення, — сказав Алвер.

— Це припущення, побудоване на фактах, — уточнила Зерія.

Рей спробував пригадати, скільки разів йому пропонували чай у чужих домах, і майже одразу облишив.

— Тепер про тебе, — сказала Зерія.

Ксандра підібгала ноги в кріслі й підперла долонею щоку. Це в неї означало найвищий рівень уваги.

— Муха лежала поряд із тобою три дні й поворушилася тільки на четвертий. Це означає, що фон, який ти віддаєш, зменшується і вже досить слабкий.

— А Цинія й попелиці?

— Найімовірніше, це залишок від Оскуру й від ритуалу. Повторення я вважаю малоймовірним.

— І що це означає на практиці?

— Що дохлий жук поряд із тобою може одного дня поворухнутися. І що за бажання ти можеш навчитися робити це навмисно.

Пауза протрималася рівно стільки, щоб він зрозумів: вона не жартує.

— Чого навчитися? Оживляти жуків?

— Так.

— А щось більше?

— Тут — навряд чи. На Оскурі міг би розвинути цю здатність, якби залишився. Тут потоки надто розріджені.

— Тоді я, мабуть, відмовлюся від такої нагоди. — Рей потер долонею шию. — А туман?

— Туман — це твоя магія. Так само твоя, як і лід. Проблема не в тумані.

— А в чому?

— У тобі. Ти ділиш: ось я, ось дракон; ось моя магія, ось та, що мені дісталася. Магія тебе слухає рівно настільки, наскільки ти визнаєш її своєю. — Зерія відкинулася на спинку. — Перестанеш відгороджуватися і від неї, і від дракона — буде простіше.

Нар, який досі сидів тихо, наче підняв голову. Від нього долинуло таке виразне схвалення, що Рей ледь не всміхнувся. Слідом прийшло знайоме бажання розправити крила й відчути під ними повітря. Цю частину розмови дракон явно вважав найважливішою.

— То дракона можна випускати?

— Бажано, — сказала Зерія. — Якщо ти не хочеш повернутися в стан, у якому був одразу після його пробудження. Тоді він рвався назовні, бо його тримали. Тримати його знову я б на твоєму місці не починала.

Рей кивнув і промовчав. Він і сам знав, що терпіння Нара вже на межі.

— Краще за містом, — зазначив Алвер.

Ксандра поклала долоню Рею на зап’ястя.

— Завтра неділя, — сказала вона. — Занять немає. Поїдьмо до лісового озера.

Рей подивився на неї, потім на Зерію, яка вже втратила до нього інтерес і повернулася до Еларіона з якимось питанням про майстерню. Нараду, схоже, можна було вважати закритою.

— Поїдемо, — сказав він.