Розділ 6. Про мантію та прокляття.

Валь'Тієр. Рейнар Глейсборн.

Колба лежала в сумці між конспектом і зошитом, який Рей за три тижні так і не спромігся підписати. Муха всередині ознак життя не подавала. Рей перевіряв її двічі за ранок: перед першою парою й на самій парі, коли викладач відвернувся до дошки. Обидва рази муха лежала на боці, підібгавши лапки, суха й переконливо дохла.

Це нічого не доводило. Зерія казала — кілька днів. Минув один.

Друга пара була стихійна магія, і на ній Рей уперше по-справжньому оцінив, наскільки безглуздо брехати тим, хто бачить життєві потоки. Задум був простий: поскаржитися на нездужання й тихо просидіти збоку. Задум прожив рівно до першого погляду професора, який глянув на Реєві канали й повідомив, що з таким рівнем на нездужання не скаржаться. Потоки в Рея, за його словами, були бездоганні. Просто поводилися вони не зовсім так, як належить потокам.

Довелося сказати як є. Майже.

Рей пояснив, що після перебудови його канали нестабільні й що йому наказано не навантажувати їх деякий час. Це була чиста правда — з якої випало тільки те, звідки взялася перебудова, ким наказано і муха в колбі як детектор. Потоки версію підтверджували, а більшого ельфи не питали.

Тож Рей сидів біля вікна й дивився, як студенти по черзі виводять у повітрі магічні форми — рівні, вивчені, без жодної несподіванки. Виходило в них передбачувано. Рей майже заздрив.

Третьою парою був захист від темної магії.

Курс стояв у розкладі суто формально — одна пара на тиждень. Вів його якийсь ельф, чийого прізвища Рей не запам'ятав, а вся наука зводилася до переліку заборонених ритуалів і пояснень, чому ельфам вони не страшні. Рей ходив туди, бо треба, і використовував годину, щоб додумати недодумане на інших парах.

Дорогою його наздогнав Кайден.

— ...і тоді я зрозумів, що він робить це навмисне, — говорив Кайден, підлаштовуючись під крок. — Патрік. Він тепер плюється не одразу. Він чекає. Ти заходиш — він дивиться. Робиш крок — дивиться. І рівно тоді, коли вирішуєш, що сьогодні пронесло, — плює. Учора я тричі думав, що ми з ним порозумілися. Тричі.

Рей кивав у потрібних місцях. Думав він про колбу й про те, що один день з обіцяних уже минув, муха все ще дохла, і саме тому не давала спокою.

— ...ти взагалі мене слухаєш?

— Він чекає й плює, — сказав Рей. — Слухаю.

Кайден глянув на нього збоку, вирішив, що цього досить, і повів далі щось про горщик.

Рей зайшов до аудиторії, все ще думаючи про муху. Біля порога думка про муху скінчилася.

За кафедрою стояла Зерія.

Темно-синя сукня, така темна, що на око майже чорна, з дрібним сріблястим візерунком по подолу, закрита під саме горло. Зачіска, вивірена до останнього пасма. За кафедрою ельфійської школи, при повному вбранні, стояла Верховна жриця домену вал'Корвус.

Єдиною поступкою місцю була мантія. Замість жрицької — світло-блакитна викладацька, накинута на плечі. На Зерії вона сиділа так само недоречно, як сиділо б мереживо на кинджалі. І, як не прикро було це визнавати, пасувала.

Нар, який весь ранок роздував невдоволення до розмірів дощової хмари, раптово стишився — зменшився, підібгався десь усередині й зробився дуже, дуже чемним драконом.

Рей його розумів. Рей і сам був би не проти зменшитися, а ще краще — тихо провалитися крізь підлогу разом із сумкою, конспектом і дохлою мухою. Вівтар йому досі снився, завжди з тими подробицями, яких не пам'ятав. І бачити його головну дійову особу за викладацькою кафедрою в жоден із планів на день не входило. Зерія, здається, щось говорила про викладання, але тоді Рей сприйняв це як щось далеке, суто ймовірне й у будь-якому разі не пов’язане особисто з ним. Як з’ясувалося, даремно.

Решта групи, схоже, поділяла настрій. Уперше майже за місяць Рей відчув із однокурсниками щось спільне. Ті, хто вже сидів, сиділи рівно й тихо. Ті, хто заходив, завмирали на порозі, потім обережно пробиралися до місць, озираючись на кафедру. Хто така Зерія, не знав ніхто. Але тварина всередині кожного — та сама, що колись навчила їхніх предків тікати від великого й зубастого, — працювала справно й одностайно радила бути насторожі.

До Рея пробрався Міртон Дафт, третьокурсник-артефактор, теж за обміном. Рею він не подобався з першого дня, хоча пояснити, чим саме, Рей не міг: щось у Дафті було не так — рівно настільки, щоб муляти, і недостатньо, щоб пред'явити. Нар пояснень не потребував. Нар Дафта не переносив так само певно, як не переносив запах гару, і Рей за місяць звик у таких речах Нарові вірити. У багатьох питаннях дракон помилявся. В оцінці людей — ще жодного разу.

— Не знаєш, хто це? — тихо спитав Дафт, кивнувши на кафедру.

— Викладачка, — сказав Рей.

 Для школи Зерія справді була викладачкою. А ким вона була для нього, Дафта не стосувалося.

Двері зачинилися рівно о десятій. Останній запізнілий ельф ще стояв, і Зерія дала йому дійти до місця — не квапила, просто дивилася, поки він ішов. Цього вистачило, щоб наступного разу він приходив завчасно.

— Мене звати  Зерія Ар'єнталь, — сказала вона. — Я викладатиму вам захист від темної магії. Цей курс вам уже читали. Наскільки я встигла ознайомитися — читали теорію. Далі буде інакше.

Голос у неї був негучний і чомусь чутний у кожному кутку.

— Ви людина, — сказав хтось із задніх рядів, і в тоні вклав усе, що про це думав.

— Так, — сказала Зерія..

Пауза, яку вона тримала після цього, вичерпала тему повністю.

— Почнемо з простого. Що ви вважаєте темною магією? Які види знаєте?

Питання повисло. Тоді русявий ельф із перших рядів упівголоса сказав щось про кров, свічки й бабусині казки для тих, у кого немає Бачення. Сусіди пирхнули.

Зерія перечекала смішок. Погляд її пройшовся рядами, і зупинився на Реєві.

— Ви.

Рей подумки перебрав способи ухилитися. Жоден не годився.

— Прокляття, — сказав він.