Розділ 4(ч1).Про ельфійську теорію, зручні легенди та муху, яка передумала.

Найшвидше було б відправити матері вісника просто з ректорського коридору. Але вісників я робити не вміла, тож новина про попелиць мусила почекати кінця останньої пари — теорії магії.

За три тижні я з’ясувала головне про цей курс: він присвячений теорії саме ельфійської магії. Решту видів згадували у двох випадках — коли треба було показати, чим ельфійська вигідно від них відрізняється, і коли потрібен був приклад того, як робити не варто. Програму писали для ельфів і, схоже, заради двох студенток з обміну й одного вільного слухача переглядати не збиралися. Тож я записувала чергову лекцію про життєві потоки, які в мене подеколи працювали всупереч підручнику.

Вільний слухач сьогодні не з’явився. Місце Тарена ліворуч від мене залишалося порожнім усю пару, і Ренні праворуч раз у раз позирала на двері — коротко, щоразу повертаючись до конспекту. Вголос вона нічого не сказала.

Я вирішила не помічати ні порожнього місця, ні поглядів. У ельфів з Тареном навряд чи могло статися щось, із чим він не впорався б сам. Найпевніше, після обіду він просто вирішив, що бібліотека — краще товариство, ніж людина, яка сперечається пунктами статуту.

Викладач тим часом пояснював, чому ельфійська магія природи — вершина, до якої інші традиції лише прагнуть. Я сумлінно конспектувала чужу зверхність і рахувала хвилини до кінця.

На старших курсах заняття закінчувалися пізніше, і я зазвичай чекала Рея в бібліотеці або з Ренні. Але сьогодні я попередила його, що піду додому сама, і рушила швидше, ніж дозволяли місцеві традиції та бруківка.

Алвера я вдома не застала й пішла шукати Лессарію. Вона сиділа в саду з книжкою, а поряд Патриція вигрівала пагони на сонці й ліниво стежила за жуком, який ще не розумів, у яку історію потрапив.

Це вже стало звичним: коли я йшла до школи, Патриція йшла до Лессарії, а Бенедикт — до Алверових накопичувачів.

— Ти рано, — сказала Лессарія.

— Сьогодні не чекала Рея. Треба передати мамі прохання ректора.

Лессарія відклала книжку й кивнула, запрошуючи розповідати. Я коротко переказала: оранжерея, попелиці, ректор, консультація. Вона вислухала до кінця й написала дві записки. Першого вісника послала батькам, другого — Алверу.

— Про всяк випадок. Алвер не любить дізнаватися останнім.

Алвер прибув хвилин за сорок, батьки — одразу за ним. Ще за чверть години ми всі сиділи у вітальні, обговорюючи майбутню консультацію, і розмова поступово набувала ознак сімейної наради. Мама явно була задоволена: після тижня над початковими рунами їй нарешті пропонували роботу за фахом.

Цинія сиділа в неї на колінах і вдавала цілком добропорядну стару собаку. Якби я не знала, з чого почалася її кар’єра в цьому домі, то нізащо б не здогадалася.

— Ректор кликав по консультацію, — сказала я. — Тобто у школі вже знають, що мама розбирається в піднятому мертвому. І тепер важливо, щоб там не дізналися подробиць.

— Схоже, Тавелін розповів, — сказав батько.

— Він розповів, що я захищаю від темної магії, — сказала мама. — Про причину, з якої я до нього прийшла, він, судячи з усього, промовчав. Інакше мене викликали б до слідчого, а не на консультацію.

Це трохи заспокоювало. Але лишалося питання, просте за формулюванням і незручне по суті, й батько поставив його вголос:

— Ким ти будеш для школи?

Я спробувала пригадати якийсь пристойний місцевий фах, що пояснював би мамині вміння. Правду — що вона жриця й працює з ритуалами — я відкинула одразу. Достатньо було уявити, як мама пояснює ельфам, що саме потрібно для її ритуалів і в якій кількості. Гірше було б хіба додати рекомендаційного листа від Темної Богині, яка особисто засвідчила б якість наданих послуг.

— Рунологиня, — запропонував Алвер. — Захист через руни. Легенда напівготова.

Мама погладила Цинію й похитала головою.

— Я освоїла з десяток місцевих рун. Для початківця за тиждень — пристойно. Але захисту від темної магії з них не скласти. Хіба що попелиць влаштує підігрів.

— Можемо працювати вдвох, — запропонував батько. — Ти рунологиня, яка працює через артефакти. Я їх виготовляю, ти закладаєш усередину потрібний ритуал, а зверху наносимо схему з місцевих рун, яка в теорії могла б дати той самий результат.

— Отже, схеми можна буде готувати вдома, — повільно промовила мама, обмірковуючи пропозицію. — А на місці я лише застосовуватиму готовий артефакт.

Я уявила маму перед ельфами з підручником, відкритим на потрібній руні, й одразу оцінила переваги домашньої підготовки.

— Саме так. Після огляду скажеш, що тобі потрібно, — відповів батько. — Тоді й підберемо схему для маскування.

— Незручно, але годиться, — погодилася мама. — Отже, на консультацію їдемо разом.