Розділ 38. Про плани, кинджали та транспортні засоби

План Рею і справді не сподобався.

Хоча починалося все досить непогано. Багряна галявина, тиша, Ксандра поруч — жива, ціла, його. Дракон усередині вдоволено муркотів, що для дракона було станом майже неприродним. Якби Рея спитали, він би охоче лишився в цьому моменті ще на годину-другу. Або на тиждень.

Але Ксандра вже діяла.

Вона потягнулася рукою до пояса й дістала маленьке дзеркальце — темне, у простій металевій оправі, з тих речей, на які не дивишся двічі. Потім тим самим рухом витягла кинджал та проколола палець — швидко, звично, навіть не скривившись, — торкнулась краплею дзеркала й промовила кілька слів оскурською. Слова були короткі й гострі, мов команди.

Дзеркало потеплішало зсередини тьмяним світлом, і з нього пролунав голос Зерії.

Говорили вони ельфійською. Рей оцінив люб'язність: вочевидь, для того, щоб і він міг осягнути всю глибину задуму. Глибина виявилась специфічною.

— Вас шукають, — сказала Зерія без передмов. — Усі. Ніхто не бачив, який домен забрав трофей з арени, тож підозрюють кожен. Я, до речі, теж шукаю. З особливою ретельністю. — У голосі майнуло щось сухе, що в Зерії, мабуть, означало посмішку. — З того боку боліт. Там багато боліт, пошуки затягнуться.

Як з'ясувалося згодом, летіти було не можна. Небо контролювали — після такої втечі його контролювали, певно, особливо ревно. Тож ідею з драконом довелося відкласти. До найближчого містечка — пішки. Там на них чекав одяг постачальників провізії: непримітні люди з возом, яких пускають у будь-яку цитадель, бо їсти хочуть навіть жриці. Точки зустрічі визначені. Кого треба — попереджено й підкуплено. Залишалося єдине: не потрапити на очі представникам чужих доменів, які нишпорили тими самими дорогами.

— Зрозумів? — спитала Зерія.

— Зрозумів, — сказав Рей.

— Добре. — Пауза. — Бережи її.

І дзеркало згасло, не давши йому відповісти.

Ксандра витерла палець об штани, сховала дзеркальце назад за пояс, а кинджал лишила в руці — крутила його туди-сюди, ніби думала про щось своє.

Саме тоді Рей і придивився до леза як слід.

— Цей кинджал, — повільно сказав він. — Він страшенно схожий на той, що ми бачили на Естероні. У того торговця.

Ксандра завмерла. Підняла лезо до очей.

— Так, — сказала вона. — Схожий. — І, помовчавши: — Власне, дивно було зустріти оскурський кинджал на Естероні. Хоча, — вона криво посміхнулася, — після всього, що ми з тобою бачили за останній тиждень, я вже не певна, що слово «дивно» взагалі щось означає. Шкода, що я тоді не змогла його викупити. По клинку можна дізнатися, де його зробили. І для кого. Це була б нитка.

Рей помовчав. Потім сказав:

— Я його купив.

Ксандра повільно повернула голову.

— Що?

— Той кинджал. Я його купив. Ледь не наступного дня.

— Навіщо?

— Не знаю, — сказав Рей, і це була правда. — Ти на нього так дивилася. Я подумав — буде шкода, якщо його забере хтось інший. — Він знизав плечима, відчуваючи, що пояснення звучить не дуже переконливо, але кращого не мав. — Я збирався подарувати його тобі. Просто якось не випало нагоди. А потім усе закрутилось.

Ксандра дивилася на нього, і в її очах робилося щось небезпечно тепле.

— Де він зараз? — запитала вона.

І ось тут Рею довелося зіпсувати момент.

— Не знаю, — сказав він. — Його викрали. З моєї кімнати — тоді, коли я лежав у цілительні.

— Викрали. — Тепле в очах Ксандри миттю змінилося робочим. — Хто міг його взяти? У кого є доступ до твоєї кімнати?

— У мене, — почав перелічувати Рей. — У Кайдена. Але Кайдену я довіряю, як собі. Теоретично може зайти комендант — у нього ключі від усього крила. Але навіщо це йому? Він в Академії років сто працює, і, за чутками, з ним жодного разу не було проблем. Хоча...

Він замовк.

— Говори, — сказала Ксандра.

Рей зітхнув.

— Ще Беатріс могла зайти.

Пауза вийшла дзвінкою.

— Чому це, — рівно спитала Ксандра, — Беатріс ходить до тебе в кімнату?

Рей промовчав. Усі варіанти відповіді, які він встиг прокрутити в голові, робили ситуацію тільки гіршою.

— Ясно, — сказала Ксандра.

І теж промовчала. Її мовчання було значно красномовнішим за його.

Десь у кущах Патриція делікатно клацнула пащею — чи то впольована комаха, чи то коментар.

Деякий час вони йшли мовчки. Тема, вочевидь, була закрита — закрита тим особливим способом, яким закривають теми, до яких ще обов'язково повернуться, тільки в гірший момент.

Тривало це рівно доти, доки Рей не з'ясував дослідним шляхом, що багряний ліс Оскуру складається переважно з коріння, сучків та чогось колючого, а балахон жриці взуттям не комплектується. Йти босим оскурським лісом виявилося тим іще задоволенням — приблизно на третьому корінні Рей перестав вдавати, що все гаразд, а на п'ятому Ксандра зупинилася й окинула його поглядом інтенданта.

— Перетворюйся, — сказала вона.

— Зерія сказала — без польотів.

— А я не кажу літати. Я кажу — у дракона лапи . Лапам байдуже до коріння.

Заперечити було нічого. Рей віддав їй балахон і відпустив дракона — той вирвався назовні з готовністю, що межувала зі зловтіхою. На щастя, дракон був не настільки великий, щоб ламати ліс: між деревами він маневрував цілком пристойно, хіба що зрідка зносячи хвостом щось трухляве.

Потім якось так сталося, що верхи на драконі опинилась Ксандра.

Рей не зміг би відновити точну послідовність подій. Здається, вона спершу йшла поруч, потім поклала руку на луску, потім сказала «так буде швидше» — і ось вона вже сиділа в нього на загривку. Дракон не заперечував. Дракон, якщо чесно, був цілком за — він узагалі вважав, що саме так усе й мало бути від початку, і транслював це Рею з відтінком «я ж казав».

Рей вирішив, що його це теж влаштовує.

Потім до Ксандри приєдналася Патриція — видерлася по хвосту, як по трапу, й умостилася попереду. Потім, із гідністю пасажира першого класу, на драконячу спину перебрався Бенедикт.