Розділ 36(частина 2). Про турніри та правильні методи

Жриця в кривому балахоні дійшла до клітки, але не стала навпроти — стала збоку, плечем до прутів, обличчям до арени, мов людина, що просто спинилася подивитися бій. Розумно. На того, хто дивиться бій, ніхто не дивиться.

— Тихо, — сказала вона, ледь розтуляючи губи й не повертаючи голови. — Не лякайся. Це я.

— Я знаю, — сказав Рей.

Каптур ледь сіпнувся — вона мало не обернулася, але втрималася.

— Звідки?

— У тебе з-під балахона стирчать пагони.

Пауза.

— Так, — погодилася Ксандра. — Стирчать.

— Що ти тут робиш? — спитав Рей тихо.

— Викрадаю дракона, — сказала Ксандра так буденно, наче повідомляла, що зайшла по сіль. — Як написано в книжках.

Рей подивився на неї.

— У книжках, — обережно сказав він, — дракони викрадають принцес. Не навпаки.

— Несуттєво. — Вона ледь повела плечем. — Я пробувала за тими книжками. Не спрацювало. Я навіть цілувалася з ельфом — і нічого. Тож тепер дію за власною версією.

У клітці стало дуже тихо. Тобто тихо було й до того, але тепер — особливо.

— Ти, — сказав Рей, — цілувалася з ельфом.

— Угу.

— З Ілларісом.

— З ним.

Дракон усередині видав звук, який Рей у людському тілі відтворити б не зміг, але зміст уловив повністю.

— От бачиш, — сказала вона з ноткою чогось підозріло схожого на докір. — Ти навіть не помітив, поки я не сказала. Що зайвий раз доводить: у ваших книжках пишуть суцільну дурню. Принцеси, вежі, терпіння. Драконів треба викрадати. Простіше й чесніше.

— Навіщо ти цілувалася з Ілларісом? — Голос Рея став на півтону нижчим.

— Щоб ти ревнував, — чесно сказала Ксандра.

Рей хотів сказати багато. Натомість сказав:

— Навіщо тобі, щоб я ревнував?

Ксандра на мить повернула голову — рівно настільки, щоб він побачив під каптуром її очі. Зелені. Знайомі. І зовсім не такі спокійні, як голос.

— Бо мені набридло чекати, — сказала вона просто. — Чекати й чекати, поки ти наважишся сказати бодай щось. І мені не подобалося бачити поряд із тобою Беатріс. Я хотіла зробити все, як у вас прийнято, — тонко, терпляче, з натяками. Але терпіння ніколи не було моєю сильною стороною. А методи мого світу, як виявилося, дієвіші. Тож я просто заберу собі дракона.

Рей мовчав. Сказати на це було нічого — точніше, було, але не в клітці посеред арени.

Тим часом унизу клітки відбувалося дещо корисне.

Патриція, висунувши з-під балахона стільки пагонів, скільки могла собі дозволити непомітно, обплела нижні прути й тихо, зосереджено пила магію. Руни на прутах тьмяніли — повільно, по одній, гаснучи, наче хтось задував свічки одну за одною.

— Опусти руки, — тихо сказала Ксандра. — Нижче. До прутів.

Рей опустив. Крізь ґрати протягся пагін, обвив одне зап'ястя, потім друге — і Патриція взялася й за браслети, висмоктуючи з них магію з тим самим діловитим апетитом. Метал на руках Рея ледь чутно клацнув, защіпки попустило. Браслети трималися тепер на чесному слові й одній-двох рунах.

На плечі Ксандри, з-під капюшона, визирнув Бенедикт. Оглянув арену, оглянув клітку, оглянув Патрицію за роботою — і знову сховався, явно вирішивши, що поки все йде за планом.

На арені лишилося двоє. Болото вдоволено чвакало.

— А далі що? — спитав Рей, не дивлячись на неї, так само, як вона не дивилася на нього. Збоку — двоє людей, що захопилися боєм. — Відчиняєш клітку, а потім?

— А потім тікаємо й імпровізуємо, — сказала Ксандра.

— Це не план.

— Це найкращий план, який у мене досі спрацьовував, — сказала вона. — Інші підводять.

І тоді все сталося одночасно.

Унизу одна з двох останніх не втрималася на канаті й полетіла в болото — гучно, остаточно. На конструкції лишилася одна.

Її Рей упізнав одразу. Кремезна, широкоплеча, з темним волоссям — та сама жінка, що тієї ночі стояла на порозі його кімнати й роздивлялася його з виразом, який він про себе тоді назвав професійним інтересом. Імені він не знав. Погляд — пам'ятав. Вона стояла на перекладині, переможно й трохи знуджено, і дивилася просто на нього, на клітку, з усмішкою власниці, що оглядає покупку.

А потім усмішка згасла.

Погляд жінки ковзнув із клітки на постать у кривому балахоні поряд. На тьмяні, майже згаслі руни. На пагони, що обвивали прути. Вона зрозуміла все за одну мить — і за ту саму мить діяла. У її руці зібралася чорна куля, щільна й димна, така сама, як та, що нею Зерія колись ударила дракона. І полетіла вона не в дракона.

У Ксандру.

Бенедикт зірвався з плеча Ксандри раніше, ніж Рей устиг бодай поворухнутися. Маленький павук стрибнув просто на летючий згусток і вчепився в нього всіма вісьмома лапами.

Спалах.

— Бенедикте! — Ксандра скрикнула, забувши про маскування, про балахон, про все.

Дим розвіявся.

Бенедикт сидів на камені, цілий. І більший. Помітно більший — завбільшки з кота, чорний, лискучий, із сірою смугою вздовж спини, і вісім очей блищали з виразом, який у павука важко тлумачити, але Рей готовий був заприсягтися, що це було задоволення.

Друга куля. Кремезна метнула другу — Бенедикт спіймав її так само, без вагань, і виріс іще. А тоді, не давши кинути третю, вистрілив у відповідь — не магією, павутиною, густою й білою, — і сповив її від плечей до колін одним точним кидком і збив її з помосту просто в багно.

Яруси загули. Те, що мало бути впорядкованим Судом Богині, на очах перетворювалося на щось геть інше. На арені закрутився рух — варта, жінки, хтось уже біг до клітки.

Патриція відчепилася від прутів, миттю наїжачилася всіма пагонами водночас, стиснулася в колючу кулю з одним лютим жовтим оком і розвернулася до тих, хто наближався, всім своїм виглядом обіцяючи дорого продати кожен їхній крок.

Рей вирішив, що формальності закінчено. Часу на план Б, В і всі інші літери не лишалося.

— Відійди, — сказав він Ксандрі. І відпустив дракона.