Розділ 32 (частина2). Про трофеї, та інші місцеві звичаї

Кроки в коридорі. Швидкі, впевнені.

Зерія увійшла одним рухом, що миттєво перетворив кімнату на її територію. Каштанове волосся розпущене, на плечах — шовковий халат, зав'язаний нашвидкуруч. Вона торкнулася чогось на стіні біля дверей. Кімната налилася світлом. За нею — Еларіон, у самих штанах, і весь його вигляд промовисто свідчив, що на світські візити о цій порі він не розраховував.

Зерія оглянула кімнату. Тіло. Рея. Магію. Жінку біля дверей. Сказала щось на оскурській — коротко, гостро — і жінка відступила на крок, але обвела Еларіона поглядом — згори донизу, повільно, з тією відвертістю, від якої Рей інстинктивно відвів погляд. Сказала щось Зерії. Еларіон стиснув щелепи.

Зерія кинула їй щось коротке оскурською. Інтонація не залишала простору для тлумачень. Потім повернулася до Еларіона і сказала ще щось — м'якше, тихіше. Він кивнув — різко, одним рухом — і вийшов.

— Прибери, — сказала вона ельфійською. — Це вже зайве.

Рей подивився на згусток у себе на долоні. Подумав, що, можливо, варто було б поставити кілька умов, перш ніж його прибирати. Потім глянув на Зерію і вирішив, що умови тут ставить не він.

Прибрав.

Еларіон повернувся. Тепер на ньому була сорочка — застібнута криво, з комірцем, що загнувся з одного боку. Рей зрозумів, чому Зерія його відіслала, і не знав, що з цим розумінням робити, тому відклав його до тієї ж категорії, що й більшість сьогоднішніх відкриттів: «обдумати, коли (якщо) буде час».

У коридорі з'явились ще дві жінки. Худа — з гострим обличчям. І Тіана. Обидві подивилися на мумію. Тіана перевела погляд із трупа на Рея — і цей погляд Рею дуже не сподобався. Худа щось сказала — коротко, з питальною інтонацією.

Зерія відповіла різко. Худа замовкла, але продовжувала дивитися на Рея з зацікавленим поглядом.

Кімната непомітно перетворилася на місце зборів.

Патриція оцінила загальний стан справ — і про всяк випадок наїжачилася всіма пагонами водночас, перетворившись на колючу кулю з одним обуреним жовтим оком. Навіть рослина розуміла, що ситуація склалася незручна.

Еларіон підійшов до нього, оминувши мумію з акуратністю людини, яка за двадцять років навчилася оминати в цьому домі різні речі.

— Як ти? — сказав Еларіон тихо, ельфійською.

— Я вдарив як завжди, — Рей подивився на тіло. — Заморозити. Злегка. А вона...

— Ми побоювались, що так може статися. — Еларіон говорив тихо, зважено. — Після ритуалу магія змінилась. Зерія попереджала.

— Я її вбив.

— Вона проникла в чужий домен посеред ночі. Наслідки мала б передбачити.

— Про що вони говорять? — запитав Рей.

Еларіон озирнувся на двері — жінки все ще стояли там, перемовляючись із Зерією, — і знизив голос.

— Погані новини, — сказав він. — І ще гірші новини. З яких почати?

— З найгірших. Заощадимо час.

— Полювання на тебе почалося. Раніше, ніж ми розраховували. — Еларіон кивнув на мумію. — Вона з іншого домену. Сама сюди потрапити не могла — двері, руни, варта. Хтось її впустив. Хтось зсередини.

— А друга погана новина?

Еларіон помовчав. Подивився на мумію. Потім на Рея.

— За законом чоловік, що пролив кров жінки, має померти. На вівтарі. Сьогодні ти вже на ньому був, тож приблизно уявляєш антураж.

Холод — справжній, не магічний — ковзнув по хребту.

— Вона першою почала, — зауважив Рей. Прозвучало по-дитячому навіть для нього самого.

— Тут це не аргумент.

Рей дуже хотів сказати щось дотепне. Натомість сказав:

— А недобрі новини на цьому закінчуються, чи ще є запас?

— Закінчуються. — Еларіон ледь усміхнувся, і в цій усмішці було рівно стільки надії, скільки буває в людини, що пропонує тому, хто тоне, соломинку й чесно попереджає, що соломинка теж тоне. — Власне, з недобрими новинами все. Лишилося розплутати те, що з них випливає.

Він кивнув у бік дверей, де Зерія все ще перемовлялася з жінками.

— Зерія заявила, що ти діяв за її вказівкою і захищав домен. За це можна вхопитися. Біда в тому, — він глянув на голий зап'ясток Рея, — що браслета на тобі немає. Формально ти до домену не належиш. А отже, й захищати його не міг.

— І що тепер?

— Тепер вони вимагають суду Богині.

Рей подивився на нього здивовано.

— Що за суд?

— Турнір. — Еларіон промовив це так, наче слово саме по собі вже все пояснювало. — Хто переможе, той і правий — так вирішує Богиня. Виграємо — і питання закрите.

— А якщо не виграєте?

— Тоді, — Еларіон зробив паузу, — будемо думати над планом Б.

— А який план Б?

— План Б складають тоді, коли провалюють план А, — сказав Еларіон з виразом людини, яка дуже не хоче, щоб до плану Б дійшло. — Не забігаймо наперед.

Рей оцінив філософію. Подумки відклав її поруч з усіма іншими речами цього світу, які варто було б обговорити до того, як він сюди потрапив.

— Є ще один нюанс, — додав Еларіон.

Рей уже розумів, що почуте йому не сподобається.

— Той, хто переможе в турнірі,отримує право розпоряджатися спірним майном.

— А спірне майно, — повільно проказав Рей, — це я.

Еларіон кивнув.

— І брати участь в турнірі може будь-хто охочий.

Рей подивився на трьох жінок у дверях. Велика, худа, Тіана. Жодна з них не дивилася на нього так, наче охочих не знайдеться.

Раптом Тіана зробила крок уперед і сказала щось оскурською — коротко, спокійно, з інтонацією людини, що повідомляє давно вирішене.

Зерія обернулася різко. Еларіон теж. На обличчях обох промайнуло однакове — те здивування, що буває, коли хтось ламає сценарій, не питаючи дозволу.

— Що вона сказала? — запитав Рей. Спокою у власному голосі він не впізнав.

Еларіон відповів не одразу.

— Виявила бажання виступити в турнірі. Від нашого домену.

Десь на дні пам'яті ворухнулася вечеря. Тіана, що пропонувала вдягнути йому на руку браслет — «тимчасово». І слово «поверну», сказане так легко, наче йшлося про позичену книжку.