Розділ 32. Про трофеї та інші місцеві звичаї

Щось штовхнуло зсередини.

Дракон прокинувся раніше за нього й тепер штовхав до тями з упертістю, яка не залишала простору для дискусій. Тривога. Тут хтось є. Хтось, кого тут бути не має.
Рей лежав нерухомо. Дихав повільно, рівно — і слухав. Тиша кімнати мала інший тембр: щільніший, зайнятий. Повітря біля ліжка здавалося важчим. Хтось стояв поруч — на відстані витягнутої руки, може, ближче. Рей чув дихання: обережне, контрольоване.
Рей розплющив очі.
Біля ліжка стояла фігура. Темна на темному, ледь окреслена контуром.

Вона вхопила його зап'ястя — сильно, впевнено, жіночими пальцями. І тієї ж миті щось блиснуло — тьмяним бузковим сяйвом руни, кільце металу, що рухалося до його руки з відпрацьованою швидкістю.

Тіло відреагувало раніше за голову. Чотири роки тренувань у тому й полягали: щоб у мить, коли думати вже немає часу, тіло думало само. Рей рвонув руку, перекотився через ліжко — покривало поїхало разом із ним — і опинився на ногах з іншого боку, спиною до стіни.

Помилка. Біля стіни хтось був..

Ззаду навалилося щось велике, важке й дуже впевнене в собі. Руки — як обценьки — зімкнулися на плечах. Кремезний чоловік, зрозумів Рей десь на периферії свідомості, поки решта свідомості була зайнята тим, щоб не дати скрутити себе в зручний для перенесення пакунок.

Попереду — силует. Жінка. Вона рухалася до нього впевнено й тримала в правій руці браслет — розкритий, як щелепа капкана. Сказала щось гортанною мовою — коротко, наказово, і чоловік стиснув сильніше.

Рей ударив магією.

Потік вийшов з правої долоні — той самий, що його відпрацьовував тисячу разів, той самий крижаний імпульс, який мав просто прихопити її морозом, збити з ніг, виграти секунду. Заморозити трохи. Як завжди.

Це було не «як завжди».

Магія відчулася інакше. Важчою. Гострішою. Вона вийшла з долоні не крижаним струменем, а чимось щільнішим, що рвонуло вперед із власною волею, наче чекало цієї нагоди весь день.

Короткий крик.

Кремезний чоловік за спиною видав звук, що виривається в людини, яка раптом дуже захотіла опинитися деінде. Руки розтиснулися. Рей почув тупіт босих ніг, гуркіт дверей — і притишений вигук уже з коридору.

У кімнату вповз тьмяний відсвіт із коридору.

І в цьому відсвіті, на підлозі біля дверей, лежала жінка — хоч уже й не дуже скидалася на жінку. Радше на ілюстрацію з підручника з археології. Підпис: «знахідка, добре збережена завдяки сухому клімату».

«Твоя магія зміниться», — сказала Зерія. Не збрехала. Жодного разу за весь цей день ніхто йому не збрехав, і це, мабуть, було найгіршим.

Поруч блищав браслет — розкритий, готовий клацнути комусь на зап'ясті.

Браслет він упізнав. Схожий носив Еларіон. Схожий зняли з Тарена. І мабуть, саме такий Тіана за вечерею пропонувала вдягнути йому на руку «тимчасово».

Хтось вирішив не чекати.

Світло з дверного прорізу перекрила нова постать. Рей обернувся — на порозі стояла ще одна жінка. Висока, широкоплеча, в темному одязі, схожому на бойовий костюм. Вона дивилася в кімнату — на Рея, на тіло на підлозі — і в її чорних очах промайнуло щось, що Рей класифікував би як «професійний інтерес», якби мав час на класифікації.

Він підняв руку. Долоню охопив густий серпанок — темний, важкий, відмінний від звичного крижаного мерехтіння. Магія, що злилася з прокляттям, виглядала загрозливіше за будь-який крижаний щит.

— Стій, — сказав він ельфійською.

Жінка зупинилася. Подивилася на його руку. Потім — на тіло, що лежало на підлозі. І на її обличчі з'явилася усмішка, від якої Рею стало холодно вже по-справжньому. Вона промовила щось оскурською — повільно, зважено, адресуючи слова Рею.